Розділ «Частина третя»

Коли Фабер у темряві повернувся на своє місце у вагоні, сусід із лондонським акцентом зауважив:

— Щось ти довго, друже. Там що, черга?

— Та ні. З'їв щось не те.

— Мабуть, це все ті сандвічі з яйцем, — пожартував він.

Фабер думав про Ґодлімана. Він точно знав цю людину.

Пам'ять навіть відшукала якийсь образ: чоловік середнього віку, окуляри, люлька, по-професорськи розгублений вигляд. Ось. Ось воно. Точно, професор Ґодліман. Згадав. У перші кілька років у Лондоні робити було нічого — війна ще не почалася, і багато хто взагалі думав, що вона ніколи не почнеться (тільки не Фабер). У шпигуна було мало завдань, окрім як звіряти старі абверські мапи, писати загальні звіти про настрої британців і читати газети. Щоб убити час, покращити англійську та вжитися у своє прикриття, агент почав відвідувати туристичні місця.

У Кентерберійський собор[41] Фабер поїхав суто заради задоволення (він таки купив фотокартку з видом міста з повітря та надіслав її в Люфтваффе разом зі світлиною самого собору. Німцям це мало допомогло: за весь 1942 рік вони жодного разу в нього не влучили). Більшу частину дня агент оглядав собор: стародавні написи на стінах, різні архітектурні стилі, пояснення на вказівних табличках. Відтак Голка забрів у південну частину храму, де була капела. Коли Фабер стояв перед сліпою аркою, він раптом усвідомив, що поруч із ним є ще хтось.

— Дивовижно, правда ж? — мовив чоловік. Він був старшим, ніж Фабер.

— Що саме?

— Погляньте, усі арки в цій аркаді круглі. А одна — стрілкувата. Цю частину собору не перебудовували — просто колись хтось вирішив, що тут має бути одна стрілкувата арка. Цікаво, чому ж?

Фабер зрозумів, що він має на увазі. Усе було збудовано в романтичному стилі, лише неф — у готичному. Проте якимось чином в соборі серед круглих з'явилася одна готична арка.

— Може, монахам хотілося побачити, як би виглядали стрілкуваті арки, тому архітектори вирішили продемонструвати?

— Чудова версія! — вигукнув старий. — Дійсно, може саме в цьому й справа! Ви історик?

— Ні-ні, — розсміявся Фабер. — Я звичайний клерк, просто полюбляю історичні книжки.

— Хтось на таких здогадках докторські дисертації захищає!

— А ви історик?

— Так. Нагрішив, мабуть, колись, — професор простягнув руку. — Персі Ґодліман.

Поїзд стукотів просторами Ланкаширу. Чи можливо, щоб цей непримітний чоловік у твідовому костюмі розкрив його? Зазвичай шпигуни прикидаються службовцями чи кимось ще менш примітними, але не істориками, бо це занадто легко перевірити. Тим не менш, ходили чутки, що військова розвідка залучила до себе доволі багато вчених, але ж вони мали би бути молодими, жвавими та агресивними. Принаймні так собі уявляв їх Фабер. Ґодліман точно був розумний, але ж цього замало. Хоча, може, він змінився відтоді?

Фабер якось зустрів професора вдруге, але тоді вони не спілкувалися. Агент просто побачив оголошення про відкриту лекцію про Генріха II в коледжі, яку читав Ґодліман, і вирішив її відвідати. Професор розповідав дуже цікаво та переконливо, хоча його ентузіазм у поєднанні з зігнутою за кафедрою фігурою здавався комічним. Незважаючи на це, було зрозуміло, що розуму професору не бракувало.

Виходить, це саме він дізнався, як виглядає Die Nadel. Чорт забирай! Його розкрив шпигун-аматор!