Розділ «Частина третя»

У Фабера з'явилася ідея. Там, де з'єднувалися між собою вагони, був крихітний тамбур, схожий на гармошку, обмежену щільними дверима, що захищали пасажирів від протягів і шуму. Агент вийшов із туалету, дійшов до кінця вагона, відчинив двері й закрився в тому тамбурі. Там було неймовірно холодно та шумно. Фабер сів на підлогу і скрутився, вдаючи, що спить. Звісно, в такому місці й мертвий не засне, але зараз такі часи, що люди де тільки не сплять. Головне — не труситися від холоду.

Двері відчинилися.

— Квитки, будь ласка.

Фабер проігнорував це.

— Прокидайся, спляча красуне.

Точно він. Його голос.

Фабер удав, наче ворушиться уві сні, потім прокинувся та підвівся спиною до Паркіна. Ще мить — і Фабер розвернувся зі стилетом у руці, притискаючи юнака до дверей.

— Тихо, бо вб'ю.

Вільною від стилета рукою агент узяв ліхтарик Паркіна та посвітив хлопцю в обличчя. Той був не настільки наляканий, наскільки мав би.

— Тільки подивіться-но. Біллі Паркін. Так хотів до армії, що опинився на залізниці. Ну вітаю — хоч якусь форму ти здобув.

— Ви, — видихнув той.

— Ти чудово знаєш, що це я, малюк Біллі. Ти ж мене шукав, чи не так? А навіщо? — Фабер удався до найлиховісніших інтонацій.

— Та чого б я вас шукав? Я ж не поліцейський.

Фабер театрально підкинув на долоні стилет.

— Не бреши мені, малий.

— Містере Фабере, правда, відпустіть мене. Я нікому не скажу, що бачив вас. Обіцяю.

Шпигун почав сумніватися. Може, хлопець дійсно каже правду? А може, просто настільки ж хороший актор, як і сам Фабер.

Раптом Паркін змінив положення тіла та правою рукою потягнувся кудись. Фабер миттю схопив його зап'ястя. Парубок спробував боротися, але агент надавив на стилет і голка прорізала шкіру горла. Паркін завмер. Фабер відпустив його руку і заліз у кишеню юнака, звідки дістав пістолет.

— Контролерам зброю не видають. Паркіне, хто ти такий?

— Тепер видають. У поїздах через темряву часто грабують пасажирів.