Розділ «Частина третя»

Зважаючи на шум, який надходив із вулиці, чоловік виснував, що поїзд зупинився на кінцевій станції. Опинившись на платформі, Фабер раптом усвідомив, що страшенно зголоднів і хоче пити, адже ковбасу з галетами та водою він проковтнув ще вчора. Агент пройшов контроль квитків і відшукав буфет. Там було повно людей — здебільшого солдатів, які спали чи намагались заснути просто за столами. Фабер попросив сандвіч із сиром і чашку чаю.

— Їжа тільки для військових, — відповіла жінка за стійкою.

— Тоді можна просто чаю?

— Чашку маєте?

— Ні, — здивувався Фабер.

— У нас теж уже немає.

Із цим шпигуну довелося піти. Промайнула думка зайти пообідати в готель «Ґрейт Істерн», але на це пішло б багато часу, тому Фабер зайшов у перший-ліпший паб і перехилив там дві пінти розведеного пива. Потім агент знайшов крамницю, де купив порцію риби з картоплею. Голка так зголоднів, що, стоячи на вулиці, з'їв усе просто з газети, в яку йому загорнули наїдки в магазині. Дивно, але цього Фаберу вистачило, щоб утамувати голод.

Тепер треба знайти аптеку, де проявляють плівку, та влізти туди вночі. Перш ніж повертатися до Німеччини, варто переконатися, що знімки хороші. Якщо ж ні, доведеться вкрасти плівку й повернутися на базу знову. Сама думка про це була нестерпною.

Аптека має бути маленькою, і в жодному разі не належати до мережі майстерень, де плівку проявляють централізовано. Мабуть, таку можна знайти в районах міста, де люди достатньо заможні, щоб дозволити собі фотоапарат (принаймні могли дозволити до початку війни). Територія біля вокзалу в східній частині точно не була однією з таких, тому Фабер вирушив у напрямку Блумсбері[38].

Сигналів повітряної атаки поки що не було, й тихі вулиці купалися в місячному сяйві. На Ченсері-лейн Фабера зупинили двоє військових поліцейських — хотіли перевірити його документи. Голка удав п'яного, і його навіть не розпитували, що він робить на вулиці так пізно.

Майстерня з логотипом «Кодак» розташовувалася на півночі Саутгемпот-роуд. Як не дивно, тут було відчинено, тому Фабер зайшов. За прилавком стояв нервовий чоловік із рідким волоссям, одягнений у білий халат.

— Відпускаємо тільки за рецептами лікаря.

— Я хотів спитати, чи друкуєте ви знімки?

— Так, приходьте завтра о...

— А у вас тут майстерня? Я б хотів переглянути знімки, мені треба...

— Так, приходьте завтра о...

— А ви зможете надрукувати їх того ж дня? У мого брата закінчується відпустка, і було б добре, якби він міг узяти якісь знімки із собою.

— Ми не зможемо надрукувати їх швидше, ніж за добу. Приходьте завтра.

— Дякую, я зайду, — збрехав Фабер.

Аптека зачинялася за десять хвилин. Агент вийшов, перейшов вулицю й сховався в тіні будинку.