Розділ «Частина третя»

Залізниця прямою лінією прорізала пласку місцевість. Фабер пройшов повз фермера, який трактором орав поле. Сховатися було ніде, і агроном махнув рукою, привітавшись із незнайомцем, хоча від роботи не відірвався. Фермер був занадто далеко й обличчя шпигуна він би нізащо не міг розгледіти.

Ще за десять миль агент побачив попереду станцію. До неї залишилося з півмилі: уже було видно платформи й ліхтарі. Шпигун відійшов від колії та побрів полем, намагаючись триматися ближче до дерев, аж поки не вийшов на дорогу. Уже за кілька хвилин Фабер увійшов у село, дізнатися назву якого було неможливо. Узагалі-то тепер, коли вторгнення ворогів більше не загрожувало Британії, таблички з назвами почали повертати, але в цьому селі ще, вочевидь, не встигли.

У селі була пошта, господарська крамниця та паб під назвою «Бик». Коли Фабер проходив повз військовий меморіал, жінка з коляскою приязно з ним привіталася. Маленька залізнична станція ніжилася під весняним сонцем. Агент увійшов у приміщення вокзалу.

На дошці оголошень поміж іншого був розклад поїздів. Поки Фабер його вивчав, почувся голос:

— Я б не надто розраховував на той розклад. Це скоріш художній твір, аніж щось інформативне.

Звісно, Фабер здогадувався, що розклад може бути неактуальним, але йому потрібно було дізнатися, чи ходять звідси потяги до Лондона.

— То що, є сьогодні поїзди в Лондон?

— Якщо вам повсякчас таланить, — пожартував касир.

— Ну, в будь-якому разі мені потрібен квиток. Один, будь ласка.

— З вас п'ять шилінгів і чотири пенси. Кажуть, в Італії поїзди ходять за розкладом.

— Уже ні, — заперечив Фабер. — Як на мене, краще нехай будуть потяги не за розкладом, головне, щоб свої.

— Звісно ж, — чоловік кинув на нього знервований погляд. — Може, почекаєте в «Бику»? Ви почуєте, як прийде потяг. А якщо ні, то я за вами когось пришлю.

Не надто вдала ідея: краще нехай агента бачить якомога менше людей.

— Ні, дякую, в мене грошей майже не залишилося, — Фабер узяв квиток і вийшов на платформу.

За кілька хвилин касир приєднався до нього на лаві.

— Поспішаєте кудись? — спитав він.

— Та ні. Я телеграфував, що спізнюся, тож уже ні. Проспав сьогодні, посварився з керівником, а потім ще й зламалася вантажівка, що мене підвозила.

— Невдалий день. З усіма буває. Ну, — касир глянув на годинник, — вранці поїзд відійшов вчасно, тож, може, вам і пощастить, — він повернувся на своє робоче місце.

Пощастило — уже за двадцять хвилин прийшов потяг. У вагонах було повно фермерів, сімей із дітьми, підприємців і солдатів. Фабер відшукав собі місце біля вікна й сів просто на підлогу. Поїзд рушив. Шпигуну трапилась якась позавчорашня газета з кросвордом — він позичив олівець і почав розгадувати. До речі, розгадувати кросворди іноземною — це неабиякий показник знання мови, тож Голка дуже цим пишався. Скоро монотонність руху потяга приспала шпигуна.

Фаберу наснився знайомий сон про день, коли він прибув до Лондона.