Розділ «Частина третя»

Чоловік приїхав на поромі з Франції за бельгійським паспортом на ім'я Жана ван Ґельдера, представника компанії «Філіпс» (це мало пояснити наявність радіопередавача в його валізі). Тоді він уже вільно говорив англійською, але не настільки, щоб видавати себе за британця. Митників агент не зацікавив, адже бельгійці були союзниками. У поїзді до Лондона тоді виявилося повно вільних місць і навіть можна було замовити їжу. Фабер пообідав смаженою яловичиною та йоркширським пудингом — наїдки здалися йому дивними.

Його попутником був студент-історик із Кардіффа[37], з яким шпигун говорив про політичну ситуацію в Європі. Загалом, уві сні все було наче наяву — аж поки поїзд не зупинився на вокзалі Ватерлоо. Там зчинилося справжнє жахіття.

Усе почалося з перевірки квитків. Як буває уві сні, логіки не простежувалося жодної. У Фабера попросили показати квиток, і чоловік навіть мав один справжній, який і продемонстрував. Тоді контролер сказав йому:

— Це квиток із Абверу.

— Ні! Я кюпиф майн кфиток ан Довер, — заперечив Фабер із вкрай підозрілим німецьким акцентом. Куди зникла його англійська?

Контролер раптом перетворився на лондонського поліцейського — як належить, у капелюсі. Проте він не помітив напівнімецьку мову Фабера, лише посміхнувся та сказав:

— Покажіть, будь ласка, ваші кламоте, сер.

На вокзалі було повно людей. У Фабера промайнула думка змішатися з натовпом і втекти. Він кинув свою валізу з передавачем і побіг крізь юрбу. Раптом агент усвідомив, що забув штани в поїзді, а на шкарпетках у нього була вишита свастика. Треба швидко купити одяг у першому-ліпшому магазині, поки ніхто не помітив голозадого чоловіка в нацистських шкарпетках. Зненацька хтось із натовпу мовив:

— Я вже десь бачив ваше обличчя, — і підставив Фаберу ногу.

Агент перечепився, впав і опинився на підлозі вагона, у якому заснув.

Голка поморгав очима, позіхнув і озирнувся навколо. Боліла голова. На мить його охопило полегшення від того, що це був лише сон. Господи, це ж треба — шкарпетки зі свастикою! Поруч стояв чоловік у робочому костюмі.

— Непогано поспали, — зауважив він.

Фабер кинув на нього гострий погляд: шпигун завжди боявся сказати уві сні щось, що може його викрити.

— Жахи наснилися, — пояснив він.

Чоловік нічого не відповів.

За вікном уже сутеніло. Довгенько ж Фабер спав. Раптом у вагоні спалахнуло світло — єдина лампочка вгорі. Хтось опустив штори. Обличчя людей стали схожі на однакові бліді овали. Робітник знову заговорив:

— Проспали всю розвагу.

— А що трапилося? — насупився Фабер. Навряд чи він міг проспати поліцейську перевірку.

— Назустріч проїхав один з американських потягів. Ішов десь зі швидкістю десять миль. Машиніст — негр! Гудів без упину! А спереду — уявіть-но собі! — скидач худоби! Ну просто Дикий Захід!

Фабер посміхнувся й знову пригадав свій сон. Насправді ж його приїзду Лондон пройшов за планом. Він оселився в готелі під своїм бельгійським прикриттям і почав відвідувати сільські кладовища. Оглядаючи могильні плити, він відшукав трьох чоловіків свого віку й зробив три свідоцтва про народження. Коли документи були готові, агент знайшов просту роботу: рекомендації в нього теж були фальшиві, від якоїсь вигаданої компанії в Манчестері. До війни Фабер навіть зареєструвався на виборчій дільниці в Гайґейті й проголосував за консервативну партію. З початком війни ввели продовольчі картки — у Фабера було аж три, бо їх видавали пожильцям домовласники (шпигун проводив ніч у трьох різних будинках, тому отримував по одній картці для кожного свого прикриття). Свій бельгійський паспорт агент спалив: навіть якщо йому й знадобиться цей документ (що було вкрай малоймовірно), Фабер міг би отримати три британські.