Розділ «Частина третя»

— Вище шести футів.

— Дорогою бачили наших біля затопленого човна?

— Так, — Блоггс нахмурив брови. — Де у вас тут найближчий шлюз?

— Чотири милі вгору за течією.

— Якщо наш підозрюваний приплив сюди на човні, то наглядач на шлюзі мав би його бачити, правильно?

— Авжеж, — погодився інспектор.

— Тоді ми з ним поговоримо, — Блоггс повернувся до свого велосипеда.

— Господи, ще чотири милі, — пробубонів Гарріс.

— Нічого, це корисно після тих твоїх недільних обідів.

Стежка вздовж каналу була призначена для вершників, а не велосипедистів, тому їхати через грязюку, каміння та коріння було непросто. До шлюзу чоловіки дісталися лише за годину. Гарріс щедро сипав прокльонами й обливався потом.

Наглядач шлюзу сидів на веранді крихітного будинку й насолоджувався сонцем та люлькою — чоловік середнього віку, який не звик поспішати. Два велосипедисти викликали в нього непідробний подив.

Говорити почав Блоггс, бо Гарріс ніяк не міг відхекатися.

— Ми з поліції, — почав він.

— Дійсно? А хіба щось сталося? — чоловіка це страшенно зацікавило, і він дивився на незнайомців, готовий ловити кожне їхнє слово.

Блоггс дістав фотографію Голки й подав її наглядачу.

— Скажіть, будь ласка, чи бачили ви цього чоловіка?

Наглядач узяв фото, поклав на коліна й знову підпалив люльку. Потім узяв знімок у руки та довго його роздивлявся.

— Ага, — простягнув він фото, супроводжуючи жест кивком голови. — Його човен проходив тут учора, приблизно в цю саму годину. Я пригостив його чаєм. Приємний чоловік. А що він накоїв? Увімкнув світло й забув затулити штори ввечері, чи що?

Блоггс важко опустився на лавку.

— Усе сходиться.