Розділ «Нестандартна форма»

— Те, що він не прямокутний, — відповів Браун. — Здається, один з його кутів відрізано. Що це може означати?

— Боже, звідки я знаю, — невдоволено пробурмотів лікар. — Чи не поправити нам цього бідолаху, як гадаєте?

— Ні, — була відповідь, — необхідно залишити його так, як він зараз лежить, і викликати поліцію.

Отець Браун продовжував розглядати папір. Коли вони поверталися через кабінет, він зупинився перед столом і підняв маленькі косметичні ножиці.

— Ага, — сказав він наче з полегшенням, — ось чим він це зробив. Але зрештою… — він задумливо звів брови.

— Облиште перейматися цим шматком паперу, — наполегливо промовив лікар. — То одна з його чудернацьких витівок. Він вдавався до них сотні раз. Навіть увесь свій папір так підрізав.

І лікар вказав на стос чистого паперу для писання на сусідньому столику. Отець Браун підійшов до столика й узяв один аркуш. Форма його виявилася така ж нестандартна, з підрізом, як і в аркуша з посмертним написом.

— Справді, — сказав отець. — А ось і відрізані кутики.

Попри невдоволення свого колеги, він почав їх перераховувати. Закінчивши, якось винувато посміхнувся і, ніби вибачаючись, сказав:

— Так і є, з двадцяти трьох обрізаних аркушів маємо двадцять дві смужки, відрізані в кутиках. Що ж, мабуть, моя педантичність вам уже обридла, тож давайте повернемося надвір до наших друзів.

— А хто повідомить про все його дружину? — запитав доктор Герріс. — Може, ви підіть і розкажіть їй все, а я, тим часом, пошлю прислугу за поліцією?

— Як скажете, — погідливо відказав священик і пішов до вхідних дверей.

Там він став свідком драми, точніше, гротескної драми. Він побачив, що його дужий приятель Фламбо перебуває у боксерській стійці, від якої вже давно відвик, а на стежці біля ґанку дригає у повітрі ногами, взутими у черевики, симпатяга Аткінсон, на значній віддалі від якого по різні боки стежки валяються його циліндр і ціпок. Виявляється, Аткінсонові, врешті-решт, остогидла майже батьківська опіка Фламбо і він ризикнув його вдарити. Однак, як видно, програв єдиноборство з могутнім апашем.

Фламбо саме готувався накинутися на ворога і дати йому прочухана, коли святий отець, підійшовши, поплескав його по плечі й промовив:

— Облиште, мій друже, і помиріться з паном Аткінсоном. Попросіть вибачення і скажіть один одному «на добраніч». Більше нема потреби його затримувати.

Аткінсон, мов би мимохіть, звівся на ноги і з неприхованою недовірою пішов по свій циліндр і ціпок, підняв їх та попрямував до вхідної хвіртки. Отець Браун, уже серйознішим голосом, запитав:

— А де той індус?

Усі троє (бо до них підійшов лікар) мимовільно повернулися у бік тьмяної трав'яної купини між розгойданих темно-багряних дерев, на якій вони востаннє бачили, як факір погойдувався під час своєї чудернацької молитви. Але індуса там уже не було.

— Нехай йому грець! — вигукнув лікар, люто тупнувши ногою. — Але тепер я знаю, що це зробив отой чорношкірий.

— Я думав, що ви не вірите в магію, — розважливо сказав отець Браун.