Розділ «Таємничий сад»

— Не усім тілом, — сказав отець Браун.

Французької логіки Саймона на більше не вистачило, і він аж замахав кулаками.

— Людина або виходить із саду всім тілом, або всім тілом з нього не виходить, — кричав він.

— Не завжди, — відповів отець Браун.

Докторові Саймону ввірвався терпець, і він підвівся.

— Я не марнуватиму час на таку безглузду розмову, — кинув він сердито. — Якщо ви не здатні розрізнити, по який бік стіни перебуває людина, то я вас не турбуватиму.

— Докторе, — дуже лагідно промовив священик, — ми завжди знаходили спільну мову. Будь ласка, заради старої дружби, зупиніться і скажіть мені своє п'яте питання.

Нетерплячий Саймон опустився на стілець біля дверей і лаконічно промовив:

— Голова і плечі були якось дивно порізані, й ці порізи, схоже, було зроблено вже після смерті жертви.

— Так, — сказав незворушний священик, — і їх було зроблено, аби ви повірили саме в ту просту неправду, у яку ви й повірили. Їх було зроблено, щоб у вас не виникло жодного сумніву, що та голова належить саме цьому тілу.

Гел[12] О’Браєн відчув, що десь на задвірках його мозку, де зароджуються образи всіх монстрів, щось зрушилося. Перед ним безладно постали всі кентаври й русалки, яких тільки витворила уява первісної людини. Він почув голос його пращурів, який наказував: «Тримайся подалі від дивовижного саду, де росте дерево з подвійними плодами. Уникай злого саду, де вмерла людина з двома головами». Але, незважаючи на ті поганські символічні образи, що відображалися у стародавньому дзеркалі його ірландської душі, офранцужений інтелект О’Браєна був насторожі й спостерігав за чудернацьким священиком з такою ж пильністю і недовірою, як і всі інші присутні.

Отець Браун нарешті обернувся і, хоча на тлі вікна його обличчя було в суцільній тіні, усі побачили, що воно бліде, як полотно. Однак священик говорив цілком розсудливо, наче на світі не існувало жодної гельської душі.

— Добродії, — промовив він, — у саду ви знайшли не тіло незнайомця Бекера. Там, у саду, не було жодного незнайомця. Тому, на противагу раціоналізмові доктора Саймона, я знову стверджую, що Бекер «не усім тілом» був присутній у саду. Подивіться (він вказав на масивний труп таємничої жертви у чорному): тої людини ви ніколи в житті не бачили. А оцю людину ви коли-небудь бачили?

Він хутко відкотив лису жовту голову невідомого, а на її місце поклав голову із сивою шевелюрою. Усі побачили, що перед ними, безсумнівно, лежав — тепер уже «усім тілом» — Джуліус К. Брейн.

— Убивця, — продовжував спокійно Браун, — відсік своєму ворогові голову і жбурнув шаблю через стіну. Але він був надто хитрим, аби позбутися лише знаряддя. Він перекинув через стіну також голову жертви. Отже, досить було лише прикласти до трупа іншу голову, і (завдяки переконливим доказам убивці під час слідства) ви всі сприйняли його за зовсім іншу людину.

— Прикласти іншу голову!? — з подивом перепитав О’Браєн. — Де він узяв іншу голову? Голови ж не ростуть на деревах у саду, чи не так?

— Безперечно, ні, — хрипло відповів отець Браун, розглядаючи власні черевики, — є тільки одне місце, де вони ростуть: у кошику під гільйотиною, біля якого шеф поліції, Аристид Валентен, стояв менш ніж за годину до вбивства у його саду. Будь ласка, друзі мої, вислухайте мене перед тим, як роздерти на шматки. Валентен — чесна людина, але він просто навіснів у питаннях спірної істини. Ви ж не раз помічали, як божевільно спалахували його холодні сірі очі! Він був готовий на все, щоб тільки розбити віру в Христа, яку сам вважав марновірством. Аристид завжди боровся за це, прагнув цього і, врешті, здійснив убивство заради цього. Божевільні мільйони Брейна були досі розпорошені серед численних релігійних сект і тому мало впливали на зміну балансу у віровизнавчих справах. Але Валентенові хтось шепнув, що Брейн, як багато інших легковажних скептиків, останнім часом почав дрейфувати у наш бік, а це зовсім міняло ситуацію. Брейн неабияк фінансово підтримав би збіднілу і войовничу церкву Франції і міг би спонсорувати шість таких націоналістичних газет, як «Гільйотина». Співвідношення сил досягло критичної точки, і фанатик запалав бажанням ризикнути. Він вирішив знищити мільйонера і спромігся на цей унікальний злочин так, як і можна було очікувати від такого славнозвісного детектива. Він реквізував відрубану голову Бекера під певним кримінологічним приводом і заніс її додому в скриньці. Після останньої полеміки з Брейном, яку так і не дослухав до кінця лорд Гелловей, він запропонував гостеві прогулянку садом, торкнувся у розмові мистецтва фехтування, скористався гілочками для демонстрації прийомів шаблею, і…

Тут уже не витримав Айвен Шрам і заволав, зірвавшись на ноги:

— Слухайте ви, безумцю, або ви зараз же підете зі мною до мого начальника, або я буду змушений…

— Знаєте, я саме збираюся йти до нього, — з гіркотою промовив Браун. — Я повинен попросити його зізнатися, висповідатися.