Розділ «Таємничий сад»

У доктора Саймона від хвилювання і подиву аж пенсне сповзло з носа, однак він одразу погодився:

— Що ж, перше питання, як відомо, було таке: навіщо комусь убивати іншого неповороткою шаблею, коли можна скористатися, скажімо, шилом?

— Тому що шилом неможливо відрізати голову, — сказав Браун спокійно, — а для цього вбивства обезголовлення було конче необхідне.

— А чому? — поцікавився О’Брасн.

— Давайте наступне запитання, — попросив отець.

— Отже, чому жертва не закричала, — запитав доктор, — і невже шаблі в садах — звичайнісінька річ?

— Через гілочки, — насупився священик і повернувся до вікна, що виходило на сцену вбивства. — Ніхто так і не розгадав їх ролі у цій справі. Чому вони лежали на тій галявині (погляньте-но на неї) на такій відстані від найближчого дерева? До того ж їх було не відламано, а відсічено. Убивця розважав свого ворога технікою володіння шаблею, показував, як він може підкинути і розсікти в повітрі гілку та інші подібні трюки. А тоді, коли його ворог нахилився, щоб переконатися в результаті, зненацька рубонув по шиї — і відтята голова впала.

— Що ж, це видасться досить імовірним, — повільно промовив доктор. — Але мої наступні два запитання спантеличать кожного.

Священик прискіпливо дивився у вікно і вичікував.

— Вам відомо, що весь caд непроникний, як герметична камера, — продовжував доктор. — Тож як стороння людина потрапила в сад?

Не повертаючись, скромний священик відповів:

— У саду жодної сторонньої людини не було.

Настала мовчанка, а потім, несподівано, — хихотіння, майже дитячий сміх, який зменшив напруженість ситуації. Абсурдність Браунового твердження спровокувала Айвена на відверте глузування.

— Ого! — вигукнув він, — то, може, вчора ввечері ми не приволокли великого огрядного трупа? І його власник ніколи не заходив у сад, чи не так?

— Заходив у сад? — повторив Браун рефлексивно. — Ні, авжеж не заходив!

— Дідько! — вигукнув Саймон. — Людина або заходить у сад усім тілом, або не заходить, і — теж усім тілом!

— Не обов’язково, — сказав священик з ледь помітною посмішкою. — Яке там наступне запитання, докторе?

— Послухайте, мені здається, що ви хворі, — різко зауважив доктор Саймон, але я поставлю наступне запитання, якщо ви цього бажаєте: як пан Брейн вийшов із саду?

— Він не виходив із саду, — відказав священик, продовжуючи дивитись у вікно.

— Не виходив із саду? — вибухнув Саймон.