Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— Я належу до тих, хто корчує в Светлику, і, гадаю, ми повинні обстоювати Діта з Ветржні, бо він живе неподалік від нас.

— Діта з Ветржні! — гукнули численні голоси.

А тепер із юрби вийшов чоловік, що був у жорстких шкіряних чоботях із підбитими цвяхами підошвами, але в такому самому вбранні, як і попередні чоловіки.

— Я з Черної, — мовив він, — і ми, що живемо на Влтаві й ходимо з кленовими палицями, а також люди з Дольні Вітавіце і Кутової та Ратової вирубок, повинні бути разом із людьми з Плани та Вітіко.

— Вітіко! — загукали голоси.

— А ми, з Митини, — проказав хтось, не виступаючи наперед, — належимо Вітіко, бо він має дім у нашому селі.

— Вітіко! — гукнуло кілька голосів.

— А ми, з Фримбурка, теж ідемо до Вітіко, бо його дім у Митині стоїть по сусідству з нами! — гукнув ще хтось.

— Ми йдемо за Вітіко! — гукнули вслід за ним численні голоси.

— А ми, що живемо від Фримбурка вниз по Влтаві, належимо до Фримбурка! — озвався хтось із юрби.

— До Фримбурка! — повторили за ним інші голоси.

Потім уже ніхто не гукав.

Слуги Вітіко Раймунд і Якоб тим часом загнуздали і осідлали своїх коней, під’їхали і стали коло Вітіко. Тепер уже заговорив Вітіко:

— Ровно, Діте з Ветржні, Озеле і всі інші, любі друзі, вершники, які були коло нас, ще сьогодні домчать до табору своїх приятелів. Унаслідок гніву та помсти вночі звідти може вийти численний загін і на світанку вони обступлять садибу облогою. Думаю, вночі ми повинні порадитись, упорядкувати свої лави, поїсти що-небудь, а вранці, коли ще й не сірітиме, ми всі підемо до князя.

— Отак добре, тож ми так і вчинимо! — схвалив Ровно.

— Так і вчинимо, — погодився Діт.

— Так і вчинимо! — гукнули всі.

— А люди тепер мають поділитись, як вони казали, — додав Вітіко.

Юрба розійшлася і впорядкувалася по-іншому, чимало людей пішло до садиби, інші лишилися за її межами. Вітіко поїхав ступою до будівлі, його люди рушили слідом.

Увечері всі зібралися на раду, потім повечеряли, потім люди упорядкувалися так, як мали йти під час походу, і, перше ніж над горою Високою заясніло сонце, всі вже вирушили.