Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— Ти, мій сину, добре вчинив, як і у Вишеграді, — додав Дівіш.

Вітіко підійшов до молодиків, які стовбичили коло дверей. Вони обняли його, привітали, подали руки і тиснули йому руки.

Аж тут заговорив великий князь:

— Ви, панове, єпископи, князі, лехи, проводирі та інші! Ми порадились і виконаємо те, що вирішили. На сьогодні я відпускаю вас, щоб ви час цього дня використали й для себе. Я дякую вам і прошу вас обстоювати рідну країну щоразу, коли вона потребуватиме вас.

Сказавши, князь уклонився зборам, узяв зі столу шолом і вдягнув собі на голову.

Чоловіки, які ще сиділи, попідводились, геть усі, хто був на зборах, попрощалися з князем і стали виходити з намету.

Молодики, які стояли коло дверей, розступилися на два боки, і повз них вийшли надвір єпископи, князі, лехи, проводирі та старші чоловіки. Потім молодики обступили Вітіко і вийшли разом із ним із намету. Там вони знову стали на варту. Князям Дипольду й Генріху слуги привели коней, вони сіли на них верхи і поїхали з нечисленним почтом до свого табору. Єпископи пішли до коней і в супроводі священиків та слуг теж поїхали до своїх наметів. Болеміла посадили в паланкін і понесли серед гурту всіх, хто прийшов разом із ним до табору. Любомир підійшов до Вітіко, приязно глянув на нього й мовив:

— Коли все минеться і Господь збереже нам життя, тоді, Вітіко, приїжджай знову до Дудлебів і насолоджуйся гостинністю, яку тобі радо засвідчать.

— Я приїду, якщо Господу буде вгодно, — відповів Вітіко, — і буду знову, як і давніше, слухати ваші добрі слова.

Любомир після розмови пішов до своїх людей, сини та зяті обступили його. Всі посідали на коней і поїхали до свого табору.

— Ми, юний воїне, скоро будемо виконувати нашу роботу узгоджено, — озвався Сміл до Вітіко й пішов до свого почту.

Решта людей теж розійшлися в різних напрямах. Тепер уже й молодики стали розходитись.

Одолен, Велислав, сини Сміла, молодші Каста і Бен, до яких пристало ще кілька молодих воїнів, запропонували провести Вітіко до його людей. Але він сказав, що не приїхав верхи, а прийшов пішки. Тоді молодики лишили своїх коней слугам і пішли разом із Вітіко по дорозі, якою він прийшов, до лісових людей.

Тим часом люди з Плани вже поставили намет для Вітіко. Взяли великі шматки сукна, що лежали і в мішках, і в зв'язаних паках на возах, і накрили ними нахилені жердини, всередині з кілків і дощок зробили лавку, столик і лежанку, стояла там і невелика скриня, в якій Вітіко тримав свої похідні речі. Перед наметом палахкотіло багаття, і на ньому Урбан, червонощокий небіж коваля з Плани, готував якусь страву. Слуги Вітіко Якоб і Раймунд допомагали йому. Далі горіло ще чимало багать, навколо яких отаборилися люди. Чимало людей із Плани, побачивши, як підходить Вітіко в супроводі молодих воїнів у гарних уборах, попідводились і здивовано приглядались. Але товариші Вітіко потисли йому руку, попрощалися, він подякував їм, і вони знову пішли до намету князя і своїх коней.

Вітіко зайшов у намет, оглянув його і подякував людям, які поставили його. Потім спочивав якусь мить. Згодом поїв разом із багатьма людьми вже приготовану страву і пішов поглянути на коня.

Після обіду Вітіко пішов уздовж лінії свого табору й подивився на інші вже споруджені притулки. Дехто, зібравшись по кілька чоловік, змайстрували собі накриття, або хтось один напинав для себе шкуру абощо, або ж люди дбали про свого старшого. Ровно мав просторий намет, так само й Діт із Ветржні, Озел зі своїми трьома синами теж жив в одному наметі, далі стояли намети людей із Затоня, Суша та інші.

Тим часом настав вечір і вже сутеніло. До великого багаття, яке горіло перед наметом Вітіко, позбиралися люди, наче взимку, коли ходили до нього в кам'яницю на вогник. Вітіко почастував людей хлібом та сіллю, і вони поїли. Посідали коло вогню й розмовляли про всяку всячину. Коли настала, мабуть, уже дев’ята година, люди розійшлися, шукаючи по змозі спочинку. Вітіко ліг у наметі на свою лежанку. Поряд із ним полягали на землю Раймунд і Якоб.

Рано-вранці Вітіко обговорив із Ровном та Дітом, що треба робити, і порадив їм, як слід упорядкувати й розставити людей, щоб вони добре припасувались одні до одних. Обидва зрозуміли й погодились. Вітіко розставив людей, які вирушали разом з ним. Праворуч від них стояли люди Ровна, а ще далі праворуч — люди, підпорядковані Дітові. Вершників невеликими гуртами поставили поміж пішими так, як видавалося доцільним. Поміж вершників був і Озел із трьома синами. Розставивши всіх людей, їх розпустили, потім знову зібрали в бойовий порядок, знову розпустили, знову зібрали, і навчалися так багато разів, кажучи людям, що повторюватимуть цю вправу цілісінький день, аж поки кожен точно знатиме своє місце і всі зможуть без плутанини стати в бойовий порядок. Люди розуміли і охоче вправлялися. Ліворуч від Вітіко в бік князя стояли люди з узлісся, здебільшого з району садиби Плаки. За ними стояли люди Болеміла. Від Діта праворуч стояли інші лісові люди: з Прахатіце, Вімперка і дальших місць. Усі вони не брали участі в навчаннях, бо корилися іншим проводирям.

Десь опівдні до лісових людей прийшов Сміл зі своїми двома синами і цілим гуртом вершників. Сміл як старший проводир повідомив лісовим людям, що тепер він буде коло них і хоче й отаборитися тут. Він одразу зібрав раду з багатьох людей. Серед них були Вітіко, Ровно, Діт із Ветржні, Озел, Вольф із Суша, Вернгард із Затоня, Вітислав із Гори, Герман із Затеса, Вигон із Прахатіце, Вацлав із Вімперка і багато інших. Проводирі радились, як треба розставляти й поділяти людей. Тих, кого вже розставили й поділили, так і лишили, тільки вершників Сміл розставив по-іншому.

Пополудні його люди поставили намет йому і його синам.