Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— Але і лісові люди, і князь охоче сприяли вам, — додав Генріх, — тож ви можете покладатись і на них, і на нього.

— Я прагнутиму цього, — запевнив Вітіко. — А тепер, високий пане і висока пані, дозвольте мені сказати й про другу обставину, чому я прийшов.

— Кажіть, — кивнув Генріх.

— Ваша шляхетна донька Берта, — почав мову Вітіко, — сказала мені коло великого каменя на узліссі: будуй собі дім, Вітіко, а коли на тобі не буде тоді жодної плями, я піду за тобою і буду з тобою до смерті. Дозвольте, високий пане і висока пані, щоб я сказав Берті, що тепер я будую дім, і щоб я запитав її, чи є на мені якась пляма.

— Ідіть і запитуйте її, — відповів Генріх.

— А коли вона скаже, що на мені немає ніякої великої плями, чи можу я потім запитати її, чи хоче вона піти за мною? — запитав Вітіко.

— Можете запитати її, — дозволив Генріх.

— А коли вона скаже, що піде за мною, чи можу я тоді приїхати врочисто, щоб посватати її і вона стала мені за дружину? — запитував далі Вітіко.

— Можете приїхати і перед усіма нами посватати її, — мовив Генріх, — тож ідіть до Берти.

— Ідіть, Вітіко, вона чекає вас, — додала Вюльфгільта.

— Проведи Вітіко до неї, — мовив Генріх.

— Вітіко, йдіть за мною, — запросила Вюльфгільта.

— Я йду за вами, висока пані, — сказав Вітіко.

Всі підвелися. Генріх подав Вітіко руку, Вюльфгільта вийшла в двері, Вітіко — вслід за нею. Вона повела його коридором до Бертиної кімнати.

Берта сиділа в кімнаті за столом. З її голови звисали дві довгі заплетені коси, рукави в неї були білі, нагрудник — червоний, а до підлоги звисала чорна сукня з рясними зборками. Коли мати й Вітіко зайшли до кімнати, Берта підвелася.

— Берто, — проказала мати, — Вітіко запитав твого батька і мене, чи можна йому розмовляти з тобою, і ми відповіли, що він може розмовляти з тобою. Чи хочеш ти чути його і розмовляти з ним?

— Мамо, я хочу чути його і розмовляли з ним, — відповіла Берта.

— Тож розмовляй, а я піду до батька, — мовила Вюльфгільта і вийшла з кімнати.

Вітіко став у шкіряному обладунку перед Бертою і дивився на неї. Берта дивилася на нього й запитала:

— Вітіко, про що ти хочеш розмовляти зі мною?