Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— Аж ніяк! — гукнули численні голоси. — Ми обстоїмо!

Князь підвівся, всі інші теж попідводились і розійшлися по своїх загонах.

Увечері того дня прийшли ще люди з південного лісу. Вони розповіли, що пішли на Пелґржимов, бо їх направили на цей шлях, у Лісовому краї люди й далі сходяться на збори і думають про Вітіко та Венгарта, а як підготуються, підуть навздогін. Нові лісові люди хотіли поговорити з Вітіко.

Вітіко вийшов до людей і привітався:

— Вітаю вас, люди, чого ви хочете?

— Ми б хотіли брати участь у війні разом із людьми з нашого краю, — відповів один чоловік.

— А якщо ти проводир, ми б хотіли, щоб ти командував нами, — сказав другий.

— Скільки вас? — запитав Вітіко.

— Нас сто п’ять чоловік, — відповів той, хто відповідав першим.

— Прийде ще багато, — додав один літній чоловік, — бо вони говорять про справу і має відбутись вирішальна битва.

— Добре, битва таки справді має відбутися, — проказав Вітіко, — і ми повинні триматися разом, бути єдині. Я знаю декого з вас, і чимало вас, певне, познайомляться зі мною.

— Ми знаємо тебе! — крикнули численні голоси.

— А чи дехто з вас уміє їздити верхи? — запитав Вітіко.

— Я вправлявся! — гукнув один чоловік.

— Я теж! Я теж! Я теж! — загукали інші.

— Добре, — схвалив Вітіко, — ми маємо коней. Вас усіх розподілять між тими, хто вже знає війну і вміє пересуватись під час битви, щоб ви навчились виконувати всі дії так, як виконують ті, хто тут уже довгий час. Але, любі земляки, я не можу робити цього сам. Розташовуйтесь табором тут, покріпіться, я одразу поїду до високого князя, розповім йому про подію і проситиму, щоб він призначив вас до моїх людей.

— Він зробить так, бо ж ми прийшли до тебе! — проказав літній чоловік.

— Він зробить це, — запевнив Вітіко. Потім звелів привести свого коня, Якоб привів, Вітіко сів верхи й поїхав у бік табору князя.

Коли Вітіко доїхав і його провели до князя, той сказав:

— Вітіко, ти знову приїхав проти ночі, що привело тебе?