Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— І на цих нарадах завжди мають слушність пани з сивими головами і священики, як отой Даниїл, — буркнув Одолен.

— Він ще багато досягне, — сказав Вітіко.

— А хитрий уже тепер, — ущипливо кинув Одолен.

— Одолене, — наставляв приятеля Вітіко, — ти матимеш слушність, коли діятимеш, і то більшу слушність, ніж досі.

— Авжеж, коли вип’ю річку, щоб дістатися до ворога, як казав Пурпуровий вершник, — бурчав Одолен.

— Або перепливеш її, як відповів ти сам, — додав Вітіко.

— Таж тут нема де плисти, ми бачимо Зноймо і могли б уже взяти його, — зітхнув Одолен.

— Ми візьмемо його з більшою певністю, коли Владислав остаточно приготується, — казав Вітіко.

— Таж він тільки готується, — буркнув Одолен.

— А тепер, друзі, бувайте здорові, я йду! — попрощався Вітіко.

— Бувай здоровий, Вітіко, і відважний у битві! — побажав Велислав.

— Або на раді, коли ми знову зберемося через багато днів! — додав Одолен.

Вітіко сів верхи і поїхав до своїх людей. Приїхавши, коли всюди навколо мало-помалу запалили чергові вогні, він звелів, щоб до нього прийшли ті нові люди, які вміють їздити верхи. Вони зібралися, і він звернувся до них:

— Ми забрали у ворога дуже гарних коней. Багато їх перебувають тепер у таборі великого князя, але чимало їх лишилося в нас. Приходьте завтра вранці, тільки-но розвидниться, до мого намету, коні теж будуть тут, і ми перевіримо вас.

Люди пообіцяли прийти.

Потім Вітіко розмовляв з іншими прибульцями й запитав, хто з них походить з одного села або хто з ким хотів би бути разом.

Люди розповіли йому, хто з якого села, як вони познаходили один одного і як добулися до табору.

Уважно вислухавши їхні слова, аж поки вони вже не мали що казати, Вітіко поділив нових людей на стільки гуртів, скільки мав ватажків, і сказав кожному гуртові, якому ватажкові він підпорядкований. А потім знову звернувся до них:

— Спочивайте сьогодні кожен на своєму місці й на добраніч вам. Князь дозволив, щоб ви лишилися в нас. Вітаю вас із прибуттям, мене тішить ваша довіра, а люди, до яких ви прийшли, теж зрадіють. Порозмовляйте один з одним до ранку і, коли хтось захоче змінити розподіл, нехай скаже мені про своє бажання. А тепер на добраніч!

— На добраніч, Вітіко! — вигукнули чоловіки.