Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— Кажи, Оттоне, єпископе Празький.

— Він несе зраду, — промовив Оттон.

— Він зраджує тієї самої миті, коли до нього проймуться довірою, — додав Здик.

— Князі з роду Пржемисла мають ще багато таких друзів? — запитав Дипольд.

— А що каже Болеміл? — запитав князь.

— Цьому чоловікові я не відповідаю, — мовив Болеміл.

— Повісьте його на найближчому дереві! — гукнув Велислав.

— Рада в цьому не має потреби, — заперечив князь. — Дрславе, якби ти прийшов до мене з каяттям, відверто відступивши від Конрада, я б прийняв тебе з радістю і забезпечив би збереження і примноження твого майна, як і кожному своєму воїну, але ти хотів завдяки своєму задуму домогтися набагато більшого примноження і ти помилився. Якби я мав справжню війну з якимсь чужоземним ворогом, я б наказав тебе зв’язати, передати тебе зв’язаним ворогам і розповісти про твоє зухвальство. Але я тепер перебуваю в поході проти розбійників, крадіїв земель і влади, щоб покарати їх, а не шанувати звичаї і характер війни. Йди своїм шляхом. Твоє майно дістанеться переможцям, бо ти пристав до бунтівників. Навіть якби я прощав усім бунтівникам, я б не простив тобі, і не простив би твоїм помічникам, якби дізнався про них. А я дізнаюся про них, бо зрадники знову зраджують один одного. Цей чоловік прийшов із супроводом?

— Ми нікого не бачили коло нього, — відповів черговий воїн, — чатові полонили його.

— Тож дайте йому дванадцять чоловік, нехай вони виведуть його неушкодженим за межі табору. Велиславе, зроби мені цю послугу, добери дванадцять чоловік. А тепер я запитую всіх панів і лехів, чи думає хто-небудь, що з цим чоловіком треба вчинити по-іншому. Якщо хтось має таку думку, кажіть.

Усі мовчали.

— Отже, ми однодушні, — виснував князь. — Велиславе, подбай про те, що я казав.

— Якщо ти, високий князю, чиниш отак проти тих, хто прагне тобі добра, це погано, — проказав Дрслав.

— Геть звідси! — кинув князь.

Велислав вийшов із намету, повернувся з дванадцятьма воїнами і одним проводирем, вони оточили Дрслава, Велислав дав їм настанови, і воїни вивели морава з намету.

— Високі панове! — проказав Владислав, — я думав, ми вийдемо з цих зборів із веселим настроєм, аж тут до нас приліз оцей чолов'яга. Забудьмо його.

— Людина усуває лихе з дороги і проклинає його, — озвався єпископ Оттон, — і намагається викинути його з душі.

— Нехай кожну прикрість було б так легко долати, як спричинену цим негідником! — додав Здик.

— А ми доведемо свою справу до кінця! — запевнив Любомир.

— Отже, люди та друзі, — заговорив князь, — прийміть мою подяку за те, що ви прийшли до мене зі своїм голосом і порадою. Думаю, ми сьогодні виконали все необхідне. Нехай вам і далі буде неважко вірно обстоювати справу!