Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— Ровно, ясновельможний князь дізнався, як ти діяв у минулій битві і як діяли твої люди. Через посланців, яких я посилав до нього, він переказує тобі свою вдячність і передає через людей свого загону, які стоять перед тобою, велику червону шовкову корогву, щоб ти шанував її, як досі шанував свою короговку. Прийми від посланця корогву.

Посланець, вітаючи, опустив корогву перед Ровно та його воїнами й дав її Ровну. Ровно не сказав ані слова, на очах йому забриніли сльози, потім він поцілував краєчок корогви й передав її одному зі своїх воїнів. Після цього підійшов до Вітіко і обняв його. А воїни крикнули:

— Щастя великому князю!

А потім ще двічі:

— Щастя великому князю!

Вітіко попрощався з Ровно й пішов зі своїм почтом до Вигоня з Прахатіце. Йому він сказав ті самі слова, які казав Ровну, а князів посланець привітав його корогвою й передав її. Вигонь махнув нею і крикнув:

— Під час цієї війни та у війнах, які ще будуть, ми повинні засвідчувати князю свою вдячність і визнання!

— Слава великому князю! Слава великому князю! — загукали люди Вигоня.

Корогву дали в руки одному воїнові, а Вигонь висловив Вітіко, його почту і князевим вершникам свою вдячність. Потім вони розпрощалися і Вітіко з усіма людьми повернувся до свого загону.

Трохи згодом вершники великого князя поїхали назад. Вітіко наказав приготуватися до дальшого походу, і невдовзі його загін рушив уперед.

Увечері того дня, коли воїни вже розташувалися табором на ніч, прийшли вісники від Болеміла, повідомивши, що вони дійшли до місця, де можна було б дати битву. Вісники розповіли, до яких пересувань слід удатись, щоб зібралося військо.

Наступного дня, а потім ще один день збиралося військо. А як зібралося, проводирів запросили до великого князя на раду. На раді вирішили, як діяти і як слід нападати на ворога. Рада ще не скінчилася, як повідомили, що прийшов морав Дрслав і просить про розмову з князем.

— Заведіть його, — звелів Владислав.

Дрслава завели до намету

— Кажи, Дрславе, чого ти хочеш? — запитав князь.

— Ясновельможний князю, я хочу на самоті розкрити тобі одну річ, — промовив Дрслав.

— Розкривай її, якщо хочеш, перед усіма, або ж іди своїм шляхом, нічого не розкривши.

— Якщо ти, високий князю, наказуєш так, — сказав Дрслав, — я корюся. Багато з нас, яких я назву тобі, якщо ти схвалиш наш намір, вирішили служити твоїй справі, якщо ти ручаєшся за дальше збереження наших земель та маєтностей і пообіцяєш дати змогу збільшувати їх згідно з твоєю волею. Ми під час битви полишимо лави Конрада й спричинимо безладдя; якщо буде змога, одразу почнемо битися за тебе й дамо в твої руки перемогу.

— Що відповісти цьому чоловікові? — запитав князь.

Усі мовчали.