Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— Тоді й ми, з Кутової вирубки, теж підемо з вами, бо й нам по дорозі, — сказав якийсь чоловік.

— Авжеж вам можна йти, — погодився суддя з Черної.

Чимало людей платили шинкареві гроші за те, що з’їли та випили вони та їхні ближні, а потім чоловіки та жінки з Мокрої, з Черної і Кутової вирубки попрощалися і вийшли з шинку.

— А ми, з Каменного, маємо перед собою ще дальший шлях, але поки що не йдемо, — проказав чоловік із рудим волоссям.

— А ми йдемо, — мовив Венгарт із Фридави. — Вітіко, бувай здоровий і думай про нашу справу.

— Думатиму, — запевнив Вітіко, — і ти теж пам’ятай.

— Я не забуду, — мовив Венгарт, потім заплатив і з кількома чоловіками, однією жінкою і однією дівчиною пішов надвір.

Згодом пішло додому ще багато людей, зокрема й стара Сусанна, і стара, яка розповідала про знамення.

Прийшли якісь інші люди і сіли за стіл.

Нарешті попрощалися й люди з Каменного, в шинку тепер сиділи лише кілька чоловік, зокрема й люди, які жили в Дольні Вітавіце.

Вітіко підвівся зі свого місця й підійшов до вікна. За ним пішов слуга Якоб.

— Отже, ти сьогодні прийшов знову, — промовив Вітіко.

— Ваш управитель Гульдрик сказав, що годиться, щоб я всі ті дні, поки ви перебуваєте в заїзді, був із вами, чи ви часом не дасте якогось наказу.

— Що ж, наказ я дам, — кивнув головою Вітіко. — Скажи Гульдрику, щоб він більше нікого не присилав, я сам скоро приїду в Митину.

— Я так і передам, — мовив Якоб.

— А тепер іди, — поквапив Вітіко.

— Я йду, і бувайте здорові! — попрощався Якоб.

— Бувай здоровий і привітай Гульдрика!

— Привітаю! — кивнув Якоб, подав Раймундові руку, вийшов із зали й пішов у Митину. А Вітіко подався з зали до своєї кімнати.

Уранці наступного дня Вітіко дослідив шлях, що вів від Дольні Вітавіце через ліс угору до знаку на честь святого Хоми. Стежки навіть видно не було, її присипало снігом, як і околиці.