Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

Вітіко відповів червонощокий сивий чоловік:

— Молодий Вітіко, ти добрий, і віддано ставишся до нас. Ми пам’ятатиме про все, і те, що треба зробити, зробимо, не бракуватиме нічого, ми скоро докладемо всіх зусиль. Бувай здоровий!

— Йоганнесу, бувай здоровий і ти, — відповів Вітіко, — і бережи здоров’я!

— На те воля Божа, — відповів старий.

— Їдь із Богом, Вітіко, — сказав ще один літній чоловік, — ми не забудемо і приїжджай невдовзі до нас знову!

— Прийду, коли матиму змогу, — пообіцяв Вітіко.

— Вітіко, ти справедливий чоловік, — озвався один юнак, — і ми теж запрацюємо так, щоб не було соромно.

— Ти добре командував на горі Високій і знову будеш нам добрим проводирем, — сказав ще хтось.

— Щасливої дороги, а як приїдеш знову, лишайся в нас довше, — проказав чоловік, що мав хатинку в Мигині.

— Атож, лишайся в нас надовго, — запрошував один старий дід.

— Лишайся в нас і дивись, яке тут життя. В Лісовому краї непогано, — казав чоловік, що мав на ногах великі міцні дерев’яні черевики.

— У Лісовому краї життя чудове! — всміхнувся Вітіко.

— Ми всі тримаємось гурту, — озвався один старий чоловік.

— Живіть так завжди, — побажав Вітіко, — і в цьому буде правда, й кожна справедлива людина, що оселиться тут, теж триматиметься вас.

— Аякже! — підтвердив чоловік.

— Нехай Господь захистить тебе за тяжких прийдешніх часів! — прошепотів один дід.

— Нехай Господь береже тебе! — загукали численні голоси.

— Нехай Господь береже і вас і нехай ми в радості зустрінемося знову! — крикнув Вітіко.

Коли всі попрощалися і в кімнаті спорожніло, Вітіко, цього разу вже востаннє, пішов спочивати до своєї кімнати.

Наступного дня Вітіко разом із Раймундом поїхав у Фримбурк. У Фримбурку він побув три дні, потім знову поїхав далі в Лісовий край, де тут і там уздовж струмків, що дзюрчали в долині, стояли хати.