Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— Треба захищати дружину і дитину, дім і двір, поле і ліс! — підсумував Вітіко.

— Ми повинні бути готові, — говорив Венгарт, — повинні підготуватись і повинні ставитись до ворогів так, як до вовків. Не досить, щоб ми стояли перед лісом і чекали, поки прийдуть вороги, бо тоді вони переможуть нас: адже наше число замале; тому нам треба йти до добросердого князя Владислава і посилити його військо, як посилять його багато інших людей, щоб ворога відкинуло численне військо. Ти, Вітіко, ласкаво ставився до бідолашного Симона з Реутової вирубки, якого вбили, і приніс його родині подарунки від князя, ти очолював лісових людей на горі Високій, і вони слухалися тебе, і ти знову візьмеш на себе провід, якщо вони хотітимуть цього, і вони знову коритимуться тобі. А якщо до нас має прийти якийсь пан у ліс, то приходь ти, Вітіко, ти працював у Плані і знову працюватимеш із нами. Є пророцтва, про які розповідав Гульдрик, управитель твого дому в Митині, що завдяки Вітіко в Лісовий край прийде щастя. Так думаю я, і, як на мене, так має думати багато людей.

— Я так думаю! — крикнув чоловік із дебелим тілом і дужими руками.

— І я також! — вигукнув ще хтось.

— Вони не повинні забирати наше зерно, наше сіно, наших ягнят і телят! — проказав один старий чоловік.

— Ми можемо мати над собою тільки пана такого, як ми! — крикнув ставний молодик.

— Авжеж, такого, як ми! — гукнув інший.

— Ми не псарі, ми нікому не належимо, ми не сторожа замку, а обробляємо наші поля! — крикнув чоловік у дуже грубій свиті на тілі й старезній повстяній шапці на голові.

— Ми радше спалимо наші ліси! — крикнув молодик із золотавим волоссям.

— Тож бороніться! — заохочувала якась жінка з нижнього краю столу.

— Сусанно, невже тобі хтось каже, що ми не будемо боронитись? — запитав інший молодик. — Ми будемо боронитись усі, як один, і застосуємо свою силу! Старий Венгарт слушно сказав: Вітіко повинен знову очолити нас!

— Ми триматимемось разом, — гукнув чоловік із сивим волоссям, — як уже трималися разом, і таки правда, Вітіко знову повинен узяти провід над нами. Чи, може, хто інше каже?

— Ні, ніхто іншого не каже, Вітіко має бути нашим проводирем! — крикнув чоловік із дужими руками.

— І я так кажу! — крикнув чоловік у грубій свиті.

— Вітіко має бути проводирем! — крикнув молодик із золотавим волоссям.

— Я кажу, що Вітіко повинен очолити нас! — крикнув якийсь старий чоловік. — Він краще керував нами, як тоді на горі вбили чоловіка в зеленому, ніж керував до нього чоловік у зеленому.

— Вітіко проводир! — крикнуло кілька голосів.

— Вітіко проводир! — крикнули майже всі.

— І Вітіко повинен прийти в ліс, як пан, і має бути лехом, який чинить добро, — сказав чоловік у грубій свиті.

— Вітіко має бути лехом! — крикнув чоловік із дужими руками.