Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— Вітіко, випий за наш союз! — запропонував чоловік у смушковій шапці та ягнячому кожусі, простягаючи Вітіко кухоль.

— Приймаю почастунок! — відповів Вітіко, взявши кухля і трохи відпивши.

— Вітіко, і я тебе пригощаю! — гукнув хтось інший.

Вітіко знову надпив.

— Вітіко, я пригощаю тебе! — загукали численні голоси, а зрештою кричали вже всі.

Вітіко в кожного брав кухоль і трохи надпивав.

Потім до приміщення зайшов Раймунд, а разом із ним Якоб, слуга Гульдрика, що прийшов із Митини в Дольні Вітавіце. Чимало чоловіків запропонували їм почастунок, і вони відпивали в кожного.

— Сідайте до нас за стіл, тут є ще місце, — сказав чоловік із дужими руками.

Чоловіки посунулись, сівши трохи тісніше, і Якоб та Раймунд сіли за стіл. Донька шинкаря принесла їм кухоль пива.

Потім зі свого місця піднявся чоловік у ягнячому кожусі, подав Вітіко руку й заговорив:

— Я суддя з Черної, і ми діятимемо так, як ти казав.

— А ми будемо молитися Святій Діві на бурому камені й на холодній воді Алшу, — мовила одна стара жінка.

Суддя з Черної знову сів. Але озвався інший чоловік:

— А я суддя з Мокрої і, думаю, нам слід підготуватися.

— Ті, що тут у кімнаті, підуть усі, як і кажуть пророцтва, — докинув хтось інший.

— Ми маємо ще й дерева, овечу шерсть і ковалів, — додав хтось.

— Порада — завжди добра річ, коли її з розумом дотримуються, — виснував хтось.

— Дотримуються поради чи ні, але кожен сам собі радить, — сказав чоловік із рудим волоссям. — Люди з Каменного і лісових хат Гейрова також завжди були сміливі.

— А люди з Ратової вирубки завжди допомагали своїм сусідам, — проказав старий дід із геть сивою головою.

— Люди, що мають у хатах на Штубнері великий вогонь, теж усі прийдуть, — додав хтось.