Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— Гаразд, — кивнув головою Вітіко, — а що було сьогодні?

— Мій знайомий, пускаючи стріли, сказав, що ви розвідники і йдете від Леопольда. Він хотів вас трохи подряпати, бо ж вас було троє, та от тільки його стріли не пробили вашої шкіри і одягу вашого зброєносця.

— Ви тоді в Гауценберґу не дуже придивлялися до лосячої шкіри мого обладунку, — мовив Вітіко.

— А я тоді казав своєму знайомому, що ви дуже шляхетний пан і ніякий не розвідник.

— А тобі твій знайомий сказав, навіщо він стріляв по моєму зброєносцеві? — запитав Вітіко.

— Він боявся його більше, ніж другого, — відповів чоловік, — та й по другому він потім теж би стріляв.

— А якби він нас просто подряпав, невже він думав, що ми не будемо боронитися? — дивувався Вітіко.

— Боронилися б, — відповів чоловік, — і мій знайомий утікав би, бо я б не дав зловити вас: адже ви дуже шляхетний пан і ніякий не розвідник.

— З якого села ти пішов до церкви Святого Ульріха? — запитав Вітіко.

— З Гауценберґа.

— А твій знайомий казав тобі, з якого села він прийшов у чагарі? — допитувався Вітіко.

— Ні, він такого не казав, — відповів чоловік, — але й він, напевне, вийшов із Гауценберґа.

— А звідки ти родом? — запитав Вітіко.

— З Пассау, шляхетний пане, — відповів чоловік.

— А ти знаєш, звідки родом твій знайомий? — запитав Вітіко.

— Здається, він народився десь коло Пассау.

— А де був ти останні три-чотири дні або й тиждень? — не вгавав Вітіко.

— Я був удома, або в Гауценберґу, або у Вісгофені, або там, куди мав занести якусь звістку, або там, де була для мене якась робота, — розповідав чоловік.

— І твій знайомий теж був десь тут? — запитав Вітіко.

— Я бачив його то тут, то там, — відповів полонений.