Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— Інколи вони підходять до мого возу і ніколи не заподіяли мені ніякого лиха, — відповів крамар.

— Як їх звуть? — запитав Вітіко.

— Їх обох звуть Генріхом, як і молодого герцога, — відповів крамар.

— Я дякую вам і господареві за відповіді, — подякував Вітіко і повернувся обличчям до полоненого: — Чотири роки тому я казав тобі, що зроблю тобі колись послугу, а тепер для цього настав час. Я відпускаю тебе, але пам’ятай: я часто буваю в цих лісах, часто на вершині Трьох Сідал і далі на схід. Я збудую собі дім у Лісовому краї і, якщо коли-небудь побачу тебе в лісі зі зброєю, то звелю повісити тебе на дереві, під яким ти стоїш. Скажи це й своєму товаришеві. Я дотримуюсь своїх слів, як дотримався і тепер. Раймунде, розв’яжи йому руки.

Раймунд спершу відв’язав довгу мотузку, потім забрав цурпалок і насамкінець розкрутив мотузку на передпліччях.

— А тепер біжи так далеко, як несуть тебе ноги, — промовив Раймунд.

Чоловік розтер собі зап’ястки і пальці, а потім кілька разів розгладив свою шкіряну безрукавку. Потім подякував:

— Красно дякую, красно дякую.

— Іди, — проказав Вітіко.

— Я б попросив повернути арбалет, — сказав чоловік.

— Арбалет буде зламаний, — відповів Вітіко, — а ти забирайся.

— Іди, якщо хочеш бути цілий! — крикнув Раймунд.

Чоловік пішов від заїзду до дерев, а невдовзі вже й зник за ними.

— Порубай сокирою арбалет, — наказав Вітіко Раймундові.

Раймунд порубав сокирою дерев’яні частини й нитку, а металеві зламав: поклав опуклістю догори і стрибнув зверху.

Після цього Вітіко замовив страви і наїдки для себе і своїх людей. Поївши й доглянувши коней, усі троє поїхали далі. Їхали на південний схід, проминаючи переліски, хатини, луки і поля, і доїхали, коли сонце вже схилилося над обрієм, до міста Пассау.

Їхали через перешийок Гальс до річки Ільц, уздовж Ільцу до Дунаю, потім між Дунаєм і нагромадженням скель ішли проти течії і дійшли до мосту. Переїхали міст і опинилися в місті.

Вітіко їхав по довгій вулиці, обидва його супутники — за ним. По вулиці всі троє добулися до площі, що була вища від решти міста. На тій площі стояла велика соборна церква Пассау. Вітіко проїхав повз церкву в східному напрямі з пагорба вниз. Там вершники під’їхали до дуже великого дому, що був темного кольору і складався з різних частин. Вітіко зупинився коло брами будинку, нахилився з коня і тричі вдарив залізним молоточком, що висів коло брами, по залізній штабі поряд із молоточком. У брамі відчинилися дверцята й показався чоловік у фіалковій шапці та фіалковому плащі, натомість камзол і штани в нього були жовті. Він мав сиве волосся й сиву бороду і запитав:

— Чого вам треба?

— Нам треба до превелебного єпископа Пассауського, — відповів Вітіко, — ми принесли йому звістку.