Розділ «21. Дружня частина роковин»

— По двоє шикуйсь! — нова команда зазвучала спокійно, майже тихо, так ніби Балч навіть звичністю голосу хотів підтвердити свою віру в їхню покору. Жде, аж поки затихає гупання кроків, шаркання чобіт.

Не послухалося, двоє, коваль і Семен. Замість того щоб стати в здвоєну шеренгу, вони обидва підходять до столу й аж тепер беруть в руки по склянці.

Якусь мить Балч їх начебто не бачить, не хоче бачити. Все ж глянув. Підняв удвоє сплетений шнур, вони піднесли склянки. Завагався, роздумав, мотузяний нагай упав додолу. Раптом Балч стрибком опинився біля них і двома рухами вибив склянки з їхніх рук. У строю пронісся глухий гамір.

— Мовчати!

Підбігає до шеренги й по черзі, перебігаючи від одного до іншого, вихоплює й розбиває склянки в усіх тих, хто наважився стати з ними на перекличку. Так він доходить аж до самого правого краю. Макс відхиляє свою залізну руку, в якій якось елегантно затиснута склянка, відступає назад, на порожнє за ним місце Жерара й майже пошепки, з терпкими іскринками в очах каже:

— Балче, ти тільки оглянься! Подивися, хто прийшов.

Усі погляди за мить були спрямовані на ясний прямокутник відчинених дверей. І кожного пойняло таке здивування, що стрій застигає.

Балч, збентежений не менше за інших, відразу ж опановує себе і виходить назустріч Агнешці. Вчителька на мить завагалася в дверях, ніби хотіла повернути назад, тому Балч, надіючись на це, зупинився на пів-дорозі. Агнешка все ж переборола себе, ступила вперед. Стоять тепер одне від одного всього за якийсь крок. Балч дивиться, вичікує,— жоден мускул не здригнеться на його обличчі.

— Зеноне,— ледве чутно озивається Агнешка й зараз же зволожує язиком потріскані, сухі губи.— Ти сьогодні на цвинтарі сказав...

Та він мов і не чує її, а, скрививши своє застигле обличчя в гримасу банальної ввічливості, проказує їй в тон:

— Дуже приємно, що ви завітали до нас.

Обпік її тією фразою, однак Агнешка, дивлячись йому просто в обличчя, не опустила очей.

— Не до вас. До тебе.

Балч обертається до всіх. Широким жестом руки вказуючи на Агнешку, він повідомляє присутнім так, нібито вони її не знали:

— Пані вчителька. Вперше завітала до нас у гості.

І до Агнешки, показавши рукою на шеренгу:

— Так, мовби на вас чекали. Рапортую,— в голосі Балча вже бринить та ненависна блазенська інтонація, якої дуже боїться Агнешка й яка завжди з’являється під час розмов з нею,— мій підрозділ у повному зборі. У наявності...— швидким поглядом перебігає по всій шерензі все ще непорушних людей,— тринадцять. Двоє збунтувалося, один спить. Разом шістнадцять.

Новий, не зовсім серйозний тон, забарвлений іронією й насміхом, розбиває напружене мовчання двох шеренг. А Макс і Семен, начебто втративши впевненість у власній слушності, підходять ближче до товаришів. Коваль все ж не витримує.

— Балче, кінчай цей цирк,— промовив шепотом, немов прохаючи.

— У наявності — шістнадцять, товаришко завідувачка,— чітко говорить Балч до страшенно збентеженої й нічого не розуміючої Агнешки.— Ви, пані, сьогодні були на цвинтарі, однак запізнилися. Треба, щоб ви ознайомилися з повним складом нашої штрафної роти. Так, так, штрафної. Ви що, не знаєте? Ніхто вам цього не казав? Ну, та ось, нарешті, нас уже знаєте.— І після паузи: — Ройовий Пащук!