TextBook — Свій то свій, а бачиш, як Зависляк від нього дременув!
— Бо дурний.
— Бо він не впізнав.
— Метухни Дятла не впізнав? Тоді ти сам дурний.
— А що ти хочеш... Скільки ж років...
Зненацька всі якось насупились, хто був ближче, мовчки потяглися до пляшок.
Мундек Варденьга, якого ніхто особисто не запрошував і який затесався сюди, шукаючи веселої розваги, різко відставляє вбік свою склянку й встає.
— О боже,— проводить рукою по насмальцьованій кучмі волосся,— це ж поминки! Ригати хочеться!
— Ригай,— дозволяє йому нахмурений коваль.
— Щиро дякую,— говорить протяжно й не без іронії Мундек,— я саме збираюся йти.— І насуває на лоб берет.
— Куди? — кричить йому вслід Макс.
— На футбол.
— Міг би відрапортуватися й дядькові, цуценя!
— Не той рік призову, дідусю,— кидає Мундек через плече, вже від дверей.
Майор відсуває свою склянку й уважно дивиться на Балча.
— Не подобається мені все це, Зіньку! Пробач, я кажу щиро.
— І мені теж,— визнає замислений Балч.— Нудьга, чорна нудьга. День, як і всі дні. Де той блиск, де той шум... Все погасло. Вдаємо собі щось, граємо якісь ролі, але нас уже нема. Віджили.
— Чоловіче! — хапає його майор за плече.— Блиску й шуму маю я досить без війни. Світ навколо аж кипить, а ти нудьгуєш.
— То ти думаєш,— вибухаючи, перебиває його Балч,— що мені за війною жаль? Дурненький!
Майор здіймає руку з Балчевого плеча й бере відсунуту склянку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вчителька, дочка Колумба» автора Мах Вільгельм на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „21. Дружня частина роковин“ на сторінці 3. Приємного читання.