Розділ «21. Дружня частина роковин»

— Пащук! Худобина! — бліднучи, підсувається він до тремтячого інваліда.— Хто тобі дозволив говорити?..

Коваль встає, згортає чоботом побите скло.

— Перестань, Балче,— каже якось байдуже, не підводячи голови.

— Що ти сказав? — Балч залишає Пащука й обертається до коваля.

— Я сказав: перестань, Балче..

— Жераре,— Балч наближає своє обличчя аж до його,— ти знаєш, як треба мене називати тут, під час збору?

— Збіговисько, а не збір. Ти такий комендант, як ми військо. Ти ж чув, що той сказав. Слушно сказав, курдоннер... Ну, йди сюди, Балче, вип’ємо.

— В Усичанах,— сонно бурмоче Прокіп,— якось одному такому козакові...

— Прокопе, затули пельку! — На Балчевому чолі поблискують дрібні краплини поту. Коли ж він наливає в дві порожні склянки, рука його дрібно-дрібно тремтить. Несподівано Балч підходить до Семена.— Семене, бери! Вип’ю з тобою.

Семен заперечливо хитає головою.

— Що, ти теж?

— Мені досить,— буркнув Семен, і ті слова прозвучали якось двозначно.

— Бий тебе коцюба! — Балч перехиляє голову назад і суцільним струменем виливає ввесь напій до рота. Відкидає склянку вбік, обличчя його почервоніло, очі заіскрилися.

— Міцна в тебе голова, Балче,— каже Прокіп з лінивим захватом,— але й міцні слова ти вживаєш в розмові з нами. Занадто міцні.

— Раніше вони не здавались тобі такими?

Присутні, які добре знають це грізне стишення Балчевого голосу, слухають і дивляться з мовчазним напруженням.

— Фактично так,— признається Прокіп, дивуючись.— Раніше не здавалися.

Западає тиша. Балчеве чоло вкривається рясним потом.

— Струнко! — кричить Балч.

Якусь мить присутні думають, що він жартує. І тільки тоді, коли він стягує з плечей звій шнура й починав сплітати з нього своєрідний нагай, вони підводяться з місць, рухаються, одні поспіхом, інші спроквола, допиваючи горілку. Нарешті вистроїлися всі.