Розділ «19. Виїзний медогляд»

— Бо що?

— Бо я написала на тебе донос.

Його пальці, зігнуті, мов пазурі, вп’ялися в рубець ряднини.

— На мене? Тільки на мене?

— Тільки на тебе.

— Не вірю!

— Як хочеш. Я відчувала, що ти обманюєш. І щодо себе, і щодо... Балча. І за це я зневажала тебе, зневажаю. А тепер іди.

Зависляк повільно встає, притискає до очей тремтячі кулаки. Крізь його ошкірені зціплені зуби проривається повний відрази якийсь свистячий шепіт чи виск:

— Ти! Ганчірко!

В малому віконці раптом дрібно задзеленчали шибки, і за ними спалахнули два снопи світла фар. І зараз же біля порога загупали кроки. Двері без стуку відчиняються. Пживлоцька з великим зусиллям повертає голову й ширше розплющує очі.

— Зеноне! — впізнає вона того, хто входить перший, і не без здивування й нотки іронії закінчує: — От, будь-ласка, прийшов-таки...

Януарій тільки раз кинув на свого суперника короткий пекучий погляд.

— Бог тебе покарає, Балче! — кидає він глухо й зникає за порогом.

Агнешка, ледве заглянувши в хату, відразу ж біжить до машини.

— Семене! Ти пив?

— Не пив.

— Зможеш вести машину?

— Думаю, що зможу.

— Немає іншої ради. Повезеш Пживлоцьку до лікарні. Знаєш куди?

— Лікар витверезиться, покаже.