Розділ «16. Хрестини у Павлини»

— Як там батькові? Вже легше? — заговорила Агнешка до Кондерівни.

— Дякую. Вчора вже вставали.

— А ви не боялися йти до нас? — прилучається до розмови Пеля.

— Мелеш таке щось. Ніби ти не сестра! — обурюється Юр.— Що, ми йшли до чужих?

— Нам Павлинка розповіла, як тут сьогодні буде,— пояснює Ганна,— отож і не боїмося.

— Але ж Ромко налякався, ви вже не кажіть,— дражниться Пеля.

— Те відаєш, що сама обідаєш,— боронить майбутнього швагра Юр.— Ромко не боязливий, але пам’яткий.

— Всі помиряться,— тамує суперечку Агнешка,— на вашому весіллі.

— Ми хотіли б одразу ж після посту, еге ж, Юре? — зізнається Ганна, неждано червоніючи нараз аж до вух.

Януарій, Пащук і коваль вертають з сіней. Вираз облич якийсь непевний, хода трохи розгойдана. І вже навіть не сідають на свої місця, а вмощуються на ближчих, бо якраз троє рибалок-приятелів виходять. Певне, на свіже повітря, до дровітні, нічого дивного. А де ж це дівся Семен? Треба ж поколисати Гельцю, бо прокинеться; добре й так, що до цих пір спить. Біля неї Пащучка, вишиване покривальце підіймає з коляски, на обидва боки перекидає, дивується.

— Гляньте-но, люди, яке гарне.

— Від куми,— повідомляє Павлинка радо.

— Певно, фабричне? — здогадується Коздроньова.

— Ні. Я сама вишила. Хочете, й вас навчу.

— Пані, золотко моє! — обіймає її Павлинка.

Кум Лопень стовбурчить вуса, супиться.

— Ми всі тут побабіємо коло вас!

Вчасно з’являється Семен, подає Агнешці пляшку. Чоловіки відразу ж заворушилися.

— Віват, кумо!

— Віват, Семене!