— Гаразд. Покажу тобі одне таке місце...
Минають Павлинку й Семена, які нарешті вже танцюють укупі, і підсвідома вразливість Агнешки мимовіль занотовує незбагненну втіху. Обмінялася з Павлинкою теплим, зичливим усміхом очей. Може, хоч про них зуміє вона розповісти Стахові. Вже в дверях дорогу їм заступив тісний гурт із трьома незнайомими посередині. Прибулі, зволікаючи, зупинилися коло порога, на ганку.
І тут, наче з-під землі, виріс перед втікачами Балч:
— Залишаєте нас, шановні мої?
— Та так... Душно якось...— знітилася Агнешка.
Стах, пильно вдивляючись у Балча, блискавично розгадує його намір і хоче випередити вже, здається, розпочатий жест запрошення. Обидва вклоняються одночасно, але, так як той і той увесь час стежили один за одним, то їх нещирий уклін обминає Агнешку й більше скидається на виклик. Але до сутички не дійшло, бо з ганку вже залунали нагальні вигуки:
— Війте! Балче! Делегація прийшла. З Хробриць.
Стахові невтямки, чому це Агнешка враз змінює свій намір. Вони могли б легко прослизнути, вийти. Однак вона притримує його за руку й знаками прохає зупинитися в кутку біля дверей.
— Пізніше розкажу,— заспокоює пошепки.
Хробричани — двоє літніх, статечно прибраних селян і кучерявий блондинчик в чорній вельветці — почуваються невпевнено. Це видно по їхніх зблідлих, наляканих обличчях. З усіх боків зустрічають насторожені погляди й неприязний гамір. А Балч не потискає руки, простягнутої йому найповажнішим з усієї трійки вусачем.
— Ми не знали, що у вас свято...
Та Балч, слухаючи, кидає позад себе, недбало напівобернувшись:
— Гей, хлопці! Ходіть-но сюди! До нас гості з Хробриць! З Хробриць!
І відразу ж поряд з ним стають вірні: Жерар, Макс, Оконь, Пащук, а також Семен.
— Маємо до вас справу, товаришу війт,— знову розпочинає вусань.
— Яку?
— Ви знаєте, яку. Недобре вийшло — визнаємо. Ці шибайголови вчора прогнали камінням вашого хлопця. Молоде — дурне, але що є, то є. Погано, звісно.
— Правду кажете,— холодно підтверджує Балч.— Погано.
— Тату,— втручається до розмови блондинчик,— щодо хлопців з камінням, то наша організація зобов’язується...
— Чекай-но, Ромку,— стримує його батько і потім — знову Балчеві: — Ми тут прийшли по-сусідськи перепросити. Нащо нам оті давні чвари. Наших лобуряк — батогом, а вашому...
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вчителька, дочка Колумба» автора Мах Вільгельм на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „10. Вечір танців“ на сторінці 12. Приємного читання.