Розділ «Частина третя»

Молодший Брат мовчки вийшов. Батько, зачинений у бібліотеці як офіційний заложник, хотів поговорити з ним. Він думав, що скаже Матері. Тільки коли засутеніло й наближався вирішальний час, Батько змусив себе зустрітися з шуряком. Це, можливо, була остання нагода поговорити віч-на-віч.

Молодший Брат був у вбиральні в глибині вестибюля. Витерши сажу з обличчя, він глянув на батька в дзеркало. Батько сказав: «Мені особисто від тебе нічого не потрібно. Та ти забув про свою сестру». — «Якщо вона не забула про мене, — відповів Молодший Брат, — то я спробую їй пояснити. Але не через вас. Ви самовдоволена обмежена людина. Мало платите своїм робітникам і байдужі до їхніх клопотів». — «Так», — озвався Батько. «А що ви вважаєте себе джентльменом, — вів далі Молодший Брат, — то це звичайна самооблуда, як у всіх людей, що гноблять інших». — «Ти жив під моїм дахом і працював на моєму підприємстві», — промовив Батько. «Ви могли собі дозволити таку великодушність. Крім того, я сплатив і цей борг, у чому ви незабаром пересвідчитеся».

Молодший Брат вимив обличчя теплою водою з милом, струснув головою над мискою. Витерся рушником з вишитими ініціалами Дж. П. М. Потім жбурнув рушник на підлогу, вдяг сорочку, пошукав у кишенях запонки, начепив комірець, пов'язав краватку й підняв шлейки. «Ви багато мандрували, але нічого не навчилися,— сказав він.— Вважаєте, що прийти до ось такого будинку, який належить іншій людині, й загрожувати її власності — це злочин. Насправді ж тут кубло стерв'ятників. Лігво шакалів». Він одяг пальто, провів долонями по голеній голові, наклав котелок і поглянув на себе в дзеркало. «На все добре. Більше ви мене не побачите. Можете сказати моїй сестрі, що я завжди думатиму про неї. — Він потупив зір. Йому довелось відкашлятися. — Можете сказати їй, що я завжди її любив і захоплювався нею». Спільники зійшлись у вестибюлі. Всі вони були вбрані, як і Колхаус, у костюм з краваткою й котелок. Колхаус наказав низько насунути капелюхи і підняти коміри, щоб їх не впізнали. Врятувати їх мав автомобіль «Модель Т». Колхаус пояснив, де запалювання, як газувати й перемикати швидкість. «Зателефонуєте мені, як тільки опинитеся на свободі», — сказав він. «А я хіба не поїду?» — спитав Батько. «Ось вам заложник, — сказав Колхаус, кивнувши на Молодшого Брата. — Білі люди однакові на вигляд».

Усі засміялися. Колхаус обійняв кожного біля великих обкованих міддю дверей. Так само палко попрощався й з Молодшим Братом і коли дістав з кишені годинника, на вулиці згасли ліхтарі. Він зайняв своє місце в ніші, в глибині вестибюля, й схилився над мармуровою лавою, тримаючи руки на детонаторі. «Ідіть», — сказав Колхаус. Один хлопець відімкнув двері, й усі один за одним хутко вийшли на вулицю. «Замкніть, будь ласка, двері», — сказав Колхаус.

Батько засунув засув і притулився вухом до дверей, але почув тільки власне хрипке дихання. Час наче застиг, Батько вже втратив будь-яку надію на порятунок, аж нарешті хрипко кахикнула і задирчала «Модель Т». Ще за мить було ввімкнуто швидкість, і авто рушило. Ось воно зі стукотом переїхало через вирву, устелену дошками. Батько побіг назад до вестибюля. «Поїхали», — сказав він Колхаусові Уокеру-молодшому. Негр не зводив очей зі своїх рук, які лежали на детонаторі. Батько сів долі й притулився спиною до мармурової стіни, тоді підтяг коліна й поклав на них голову. Так вони й сиділи увесь час. Згодом Колхаус попросив Батька розповісти про сина. Він хотів знати, як той ходить, чи добре їсть, чи вже говорить, та інші подробиці, які тільки міг вигадати.