— Я не хочу бути поетом. Співаю сам для себе, та й годі. Якщо хочеш, я тобі їх подарую, — зворушено сказав Абдул.
— Аякже, — відказав Поет, — якщо я перекладу їх з провансальської на німецьку, вони будуть гівна варті…
Абдул став третім у їхньому товаристві, і коли Бавдоліно намагався викинути Беатрису зі своїх думок, той клятий рудоволосий сарацин брав свій нестерпний інструмент і співав пісень, які краяли Бавдолінові серце:
Як соловейко у листві
Любов дарує й заклика,
І подруга його палка
Відповіла на його спів,
Як ручая вода стрімка
Луку квітучу звеселя —
Так хороше душі моїй.
1 приязнь серце наповня,
Й не знаю втіхи я втішніш
Як та, що вища від усіх —
Любов, яку вона щодня
Дарує мені все ніжніш.
Душа недужа омліва
Вбираючи її хутчіш.
Бавдоліно пообіцяв собі, що колись теж напише пісні для своєї далекої королеви, але він добре не знав, як це робиться, бо ні Оттон, ні Рагевін ніколи не говорили йому про поезію, хіба що казали вивчити якийсь священний гімн. Поки що він скористався з допомоги Абдула, щоб дістати доступ до бібліотеки Святого Віктора, де щоранку він гайнував чимало часу, на шкоду лекціям, з напіврозтуленими вустами вбираючи в себе дивовижні книги — ні, не підручники з граматики, а історії Плінія, «Александрію», географію Соліна та етимології Ісидора…
Він читав про далекі краї, де живуть крокодили — великі водні змії, які плачуть, поїдаючи людей, рухають верхньою щелепою і не мають язика; гіпопотами — напівлюди й напівконі; звір левкохрок з тілом осла, задом оленя, грудьми і стегнами лева, кінськими копитами, двострілчастими рогами, розрізом рота аж до вух, з якого виходить сливе людський голос, і з єдиною кісткою замість зубів. Він читав про землі, де живуть люди без колінного суглоба, люди без язика, люди з величезними вухами, якими вони прикриваються від холоду, й одноноги, які напрочуд швидко мчать на своїй єдиній нозі.
Він не міг посилати Беатрисі чужі пісні (а навіть якби він сам їх написав, він би теж не насмілився), тому вирішив, що даруватиме їй усі ті дива, про які дізнається, як дарують коханій квіти або коштовності. І так описував він їй землі, де ростуть дерева, що дають борошно і мед, розповідав про гору Арарат, на верхівці якої в ясні дні видно залишки Ноєвого ковчега, а хто побував там, каже, що пальцем торкнувся того отвору, крізь який утік диявол, коли Ной прочитав молитву Benedicite.[79] Він говорив їй про Албанію, де люди біліші, ніж деінде, і мають волосся таке рідке, як котячі вуса; про землю, де, ставши лицем до сходу, людина відкидає тінь праворуч; про інші землі, де живе надзвичайно жорстокий люд і де справляють глибоку жалобу, коли народжуються діти, і бучно святкують, коли хтось помирає; про краї, де підносяться величезні золоті гори, що їх охороняють мурахи завбільшки з собаку, і де живуть амазонки, жінки-воїни, що оселили своїх чоловіків у сусідній землі, і якщо в них народжується хлопчик, його відсилають до батька або вбивають, а якщо дівчинка, їй випікають розжареним залізом одну грудь — якщо дитина високого роду, то ліву, щоб вона могла тримати щит; а якщо низького — то праву, щоб могла стріляти з лука. Врешті розповів їй про Ніл, одну з чотирьох річок, які беруть початок на горі Земного Раю, — він тече пустелями Індії, входить у підземелля, знову виходить на поверхню біля гори Атлас, а тоді вливається в море, перетнувши Єгипет.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Бавдоліно» автора Умберто Еко на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „6. Бавдоліно їде до Парижа“ на сторінці 4. Приємного читання.
TextBook