Розділ «40. Бавдоліно перестає існувати»

Никита пішов провідати Пафнутія. Він розповів йому все, з початку до кінця, від тієї хвилини, коли він зустрів Бавдоліна у Святій Софії, і все те, що Бавдоліно розповів йому.

— Що мені робити? — спитав він його.

— Ти його маєш на увазі? Нічого, він пішов назустріч своїй долі.

— Не його, а себе самого. Я літописець Історій, і раніше чи пізніше мені треба буде написати справоздання про останні дні Візантії. Де мені помістити історію, яку розповів мені Бавдоліно?

— Ніде. Це суто його історія. Зрештою, ти певен, що вона правдива?

— Ні, все, що я про це знаю, я дізнався від нього, і від нього ж таки я дізнався, що він брехун.

— Тож сам бачиш, — сказав мудрий Пафнутій, — що літописець Історій не може покладатися на такі непевні свідчення. Викресли Бавдоліна зі своєї оповіді.

— Але принаймні в останні дні, в домі генуезців, ми переживали спільну історію.

— Викресли і Генуезців, інакше тобі доведеться розповісти про те, як вони підробляли святі мощі, і читачі твої можуть втратити віру в найсвятіше. Не треба багато, щоб трохи змінити події, скажи, що допомагали тобі венеційці. Знаю, це буде неправда, але у великій Історії невеличкі істини можна переінакшувати, щоб краще було видно істину велику. Ти маєш розповісти правдиву історію імперії римлян, а не малоістотну історійку, що почалася на далеких болотах, у варварських країнах серед варварських народів. Та й хіба ти справді хочеш вбити в голову своїм майбутнім читачам, що там, у сніжних і морозних землях, сокритий якийсь Ґрадаль, а десь у спекотних землях лежить царство Пресвітера Йоана? Хтозна-скільки шаленців упродовж століть невтомно вирушатиме на їх пошуки.

— Це гарна історія. Шкода, що ніхто про неї не дізнається.

— Не думай, що ти — єдиний літописець історій на цьому світі. Раніше чи пізніше знайдеться брехун, більший від Бавдоліна, який розповість її.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!