Розділ «25. Бавдоліно двічі бачить Фрідріхову смерть»

Вечеря затяглася допізна, й імператор сказав, що хоче йти на спочинок. Бавдоліно з друзями провели його аж до опочивальні й ще раз уважно оглянули її у світлі двох смолоскипів, які палали на стінах. Поет хотів перевірити ще й комин, але той майже відразу звужувався так, що не залишав місця для того, щоб ним могла проповзти людина.

— Тут уже добре, якщо дим проходить, — зауважив він. Вони зазирнули й у відходкову комірчину, але ніхто не зміг би піднятися з дна вивідного колодязя.

Біля ліжка, разом з уже запаленим каганцем, стояв дзбан з водою, і Бавдоліно захотів скуштувати її. Поет зауважив, що хтось міг посипати отруйною речовиною подушку, якої Фрідріх може торкнутися вустами вві сні. Добре було б, запримітив він, якби імператор завжди мав напохваті протиотруту, бо ж ніколи не відомо…

Фрідріх сказав, що не варто робити з мухи слона, але Раббі Соломон смиренно попрохав слова.

— Володарю, — мовив Соломон, — ти знаєш, що хоч я й юдей, але вірно служу ділові, яке має увінчати твою славу. Життя твоє мені таке ж дороге, як і моє власне. Послухай. У Ґалліполі я придбав чудодійну протиотруту. Візьми її, — до-дав він, виймаючи плящинку зі своєї хламиди, — дарую її тобі, бо в моєму вбогому житті рідко траплятимуться випадки, коли мені загрожуватимуть надто могутні вороги. Якщо часом вночі почуєшся зле, проковтни це відразу. Коли хтось підсуне тобі щось шкідливе, це тебе негайно врятує.

— Дякую тобі, Раббі Соломоне, — зворушено відказав Фрідріх, — добре робили ми, тевтонці, коли захищали людей твого племені, і ми робитимемо це й у наступні віки — притягаюсь тобі від імені мого народу. Приймаю рятівну твою субстанцію і ось що я з нею зроблю. — Він вийняв з дорожньої торби шкатулу з Градалем, яку весь час ревниво носив із собою. — Дивись-но, — мовив він, — я виливаю цю рідину, яку дарував мені ти, юдей, у чашу, яка містила кров Господню.

Соломон уклонився, але збентежено шепнув Бавдолінові:

— Трунок юдея, який стає кров'ю лже-Месії… Нехай простить мене Пресвятий, хай буде прісно благословенний. Але, по суті, ту історію з Месією вигадали ви, язичники, а не Єгошуа з Назарета, який був праведником, і наші рабини розповідали, що він вивчав Талмуд у Раббі Єгошуа Бен Перахія. Та й імператор твій мені до вподоби. Гадаю, варто прислухатися до порухів серця.

Фрідріх взяв Ґрадаль і вже збирався було покласти його в ковчег, коли йому перешкодив Кіот. Того вечора всі почували себе вправі звертатися до імператора без дозволу: між імператором і кількома його вірними прибічниками виник дух близькості — усі вони забарикадувалися в місці, про яке не знали, гостинне воно чи небезпечне. Так от Кіот мовив:

— Володарю, не думай, що я сумніваюсь у Раббі Соломоні, але його теж могли обманути. Дозволь мені покуштувати цю рідину.

— Володарю, прошу тебе, дозволь Кіотові це зробити, — сказав Раббі Соломон.

Фрідріх кивнув. Жестом священнослужителя Кіот підняв чашу і ледь торкнувся її вустами, немов причащаючись. У ту мить навіть Бавдолінові здалося, що в кімнаті засяяло ясне світло, але, може, то розгорівся смолоскип, бо полум'я дійшло до місця, де шар смоли був товщим. Кіот кілька секунд зоставався схиленим над чашею, рухаючи губами, немов для того, щоб краще ввібрати випиті краплі рідини. Відтак обернувся, притискаючи чашу до грудей, і делікатно поклав її в ковчег. Тоді повільно, намагаючись не здіймати галасу, закрив його.

— Я відчуваю пахощі, — бурмотів Борон.

— Бачите це сяйво? — говорив Абдул.

— Усі янголи небесні сходять на нас, — переконано мовив Зосима, хрестячись навиворіт.

— От бісів син, — шепнув Поет на вухо Бавдолінові, — під цим приводом він здійснив свій священний обряд з Ґрадалем, а коли вернеться додому, то чванитиметься цим від Шампані до Бретані.

У відповідь Бавдоліно прошепотів йому, щоб він не пускав шпильок, бо Кіот виглядав так, ніби й справді вознісся на найвищі небеса.

— Ніхто не зможе нас зламати, — сказав тоді Фрідріх у полоні глибокого містичного зворушення. — Єрусалим невдовзі буде звільнено. А тоді зробимо все, щоб повернути пресвяту цю реліквію Пресвітерові Йоану. Бавдоліно, спасибі за те, що ти дав мені. Я справді маю царство і священство… — Він водночас усміхався і тремтів. Схоже, що коротка ця церемонія збурила йому душу. — Я стомився, — мовив. — Бавдоліно, тепер я зачинюся в опочивальні на цей засув. Добре стережіть мене, і спасибі за вашу відданість. Не будіть мене, аж поки сонце не буде високо в небі. Тоді піду скупаюся. — І додав: — Я страшенно стомлений, хотілось би не прокидатися цілу вічність.

— Тобі вистачить довгої, спокійної ночі, отче мій, — з любов'ю мовив Бавдоліно. — Тобі не треба на світанні вирушати в путь. Коли сонце буде високо, вода буде не така холодна. Спи спокійно.