Розділ «14. Бавдоліно рятує Александрію завдяки корові свого батька»

Розінина туша, разом з мішком, в який зібрали зерно, що вивалилося з неї, і закований в ланцюги Ґальявдо постали перед Фрідріхом. Мертва і розрубана навпіл, корова вже не здавалася ні товстою, ні худою — єдине, що було видно, це вміст її шлунка, всередині і назовні. Фрідріх не знехтував цим знаком, тому відразу спитав у селянина:

— Хто ти, звідки, чия це корова? — І Ґальявдо, не зрозумівши ані слова, чистою говіркою Палеї відповів: не знаю, не був, не бачив, проходив там випадково, корову цю вперше бачу, ба навіть, якби ти мені не сказав, мені б і невтямки було, що це корова. Звісно, Фрідріх теж нічого не зрозумів і звернувся до Бавдоліна: — Ти знаєш цю кляту говірку, скажи мені, що він там верзе.

Сцена між Бавдоліном і Ґальявдом і переклад:

— Він каже, що нічого не знає про корову, якийсь заможний селянин з міста звелів йому її випасти, ось і квит.

— Хай йому буде, до дідька, але корова напхана зерном, спитай у нього, як це може бути.

— Він каже, що всі корови, коли їх погодують і до того, як вони це перетравлять, напхані тим, що вони їли.

— Скажи, хай не вдає дурня, інакше я повішу його на цьому дереві! То в тому селі, у тому нібито місті, населеному розбишаками, завжди згодовують коровам зерно?

А Ґальявдо йому:

— Per mancansa d'fen e per mancasa d'paja, a mantunuma er bestii con dra granaja… E d'iarbion.

І Бавдоліно переклав:

— Каже, що не завжди, а тільки тепер, бо через облогу бракує сіна. Зрештою, годують їх не самим зерном, а ще сухими стручками.

— Стручками?

— Стручковим горохом.

— Хай біс його порве, їй-богу, я згодую його своїм соколам або собакам! Що це значить, як це може бути — бракує сіна, але не бракує зерна й гороху?

— Він каже, що в місті зібрали всіх корів з навколишніх сіл і тепер смаженину вони можуть їсти аж до кінця світу, але корови поз'їдали все сіно, а коли можна їсти м'ясо, то не хочеться їсти хліба, а тим паче сушенсго гороху, тому частину зерна, яке тут зібрали, дають на корм коровам, і ще він каже, що в них там скрутно, не так, як у нас, і вони, бідолашні обложені, мусять якось викручуватися. І пояснює, що його послали за мури пасти корову саме тому, щоб вона трохи трави пощипала, бо від самого зерна в неї може бути скрут кишок.

— Бавдоліно, що ти думаєш про те, що каже той ледащо?

— Я лише переложив його слова, правда, з того, що пам'ятаю з дитинства, я не певен, що корови так вже люблять їсти зерно, але нема сумніву, що корова ця була напхана зерном, очі ж не брешуть.

Фрідріх погладив собі бороду, примружив очі і пильно глянув на Ґальявда.

— Бавдоліно, — сказав він за хвилину, — мені чомусь здається, що чоловіка цього я вже десь бачив, тільки, мабуть, дуже давно. Ти його знаєш?

— Отче мій, я знаю більш-менш усіх людей з цих країв. Але річ тепер не в тім, щоб з'ясовувати, хто цей чоловік, а чи правда те, що в місті стільки корів і стільки зерна. Бо якщо хочеш знати щиру мою думку, то не виключено, що вони пробують обвести тебе навколо пальця, напхавши останню корову останнім зерном.