Розділ «КНИГА ТРЕТЯ»

Протягом того часу коли вони опускалися ліфтом назад до рівня землі, Лоуренс згадував Патрицію, і фантастичний генератор червоточини — найкрутіший пристрій в історії людства — був на задньому плані його розуму. Він відчував, що зупинився у тому часі, коли він сказав їй, що любить її, і не міг рухатися далі — до того, що сталося після цього. Чим більше він віддалявся від того моменту, тим більше він хотів її побачити. І з плином часу часу бажання лише зростало.

Опинившись на першому поверсі, Лоуренс побродив по старовинному індустріальному парку, дітищі Мілтона Дірта. Люди в темній уніформі охороняли периметр. Ніхто не міг бути допущений всередину або вийти за периметр без усного дозволу Мілтона, і вже кілька тижнів Мілтона ніхто не бачив. Всі телефони, персональні комп'ютери та Кедді були конфісковані після прибуття в кампус, і жоден з комп'ютерів не був підключений до Інтернету. Існувала інтромережа, а також хтось створив внутрішні дзеркала для ряду науково-технічних веб-сайтів. Вони мали телевізор з CNN, і могли відстежувати події у світі: китайська рубанина в Південно-Китайському морі, руйнування російської імперії, війни. Бачити людей, яких вони особисто знали, в таборах біженців, повних хвороб, на сході. І Лоуренс не міг передати повідомлення для Патриції, або дізнатися, що вона робить.

Будівля, де працював Лоуренс (і жив в переобладнаному офісі з двоярусними ліжками), була колишньою штаб-квартирою компанії HappyFruit, Inc., яка продавала генетично модифіковані фрукти, включаючи в них невелику кількість антидепресантів. — "ПОВЕРНУТЬ РОЗУМІННЯ ЖИТТЯ" — такий був напис на одному плакаті з мультфільмів про Папая, серіал, який Лоуренс бачив зверхнього ярусу ліжка щоночі. У перший день ідея кемпінгу прямо на роботі здавалася йому абсолютно сюрреалістичною. Тепер він звик. Принаймні, HappyFruit таким чином заохочувала своїх співробітників до пробіжок зранку, і всередині було тільки три кабінки з душем. На більше ніж сто людей. Все це разом тхнуло, як мертві видри.

Лоуренс витрачав свій вільний час, гуляючи по стежці мимо безмовних кедрів та смітника, де зазвичай курили курці. Він придумував, що він скаже Патриції, якщо вона з'явиться тут. Він розказував їй подумки завершений шлях до Нескінченності, перш ніж йому доводилося повернутися до свого маленького офісу та до розчарування, що йому досі не вдалося збалансувати рівняння гравітації.

Він повернувся назад у офіс, який Лоуренс ділив з Анею і Сугатою, хоча стілець Лоуренса був окупований. На ньому сиділа Ізабель і дивилася на комп'ютер Лоуренса, але не так, ніби щось читала.

— Ей, — сказав Лоуренс. — Я бачив машину. Це найкрутіша річ.

— Так. — Ізабель посміхнулася, але це була її звичайна сумна посмішка.

Лоуренс сказав:

— Слухай, ти можеш допомогти мені з телефоном? — Він вимовив це одночасно з Ізабель, яка сказала,

— Мілтон повернувся. — Тоді вони обидвоє одночасно сказали,

— Ти перший(перша). — Лоуренс поступився дамі, і Ізабель почала першою.

— Мілтон повернувся. Він хоче, щоб я негайно привела вас та інших до його офісу. Я думаю, що невдовзі справи тут будуть цікавими. — Вона встала, щоб відвести їх, а потім згадала. — Що ти хотів сказати?

— Ну... нічого. Насправді ні, чекайте. Мені потрібен телефон. Моя подружка, моя дівчина, яку я згадую. Патриція. Ти зустрічала її кілька разів. Я не поговорив з нею після потопу. Її батьки загинули. Це був найважчий час, і я повинен був бути біля неї. Я повинен переконатися, що з нею все добре, і щоб вона знала, що я думаю про неї. Це дійсно важливо.

— Мені шкода. — Ізабель була вже на півдорозі до дверей, але повернулася назад. — Вибач мені, але у мене такої можливості просто немає. — Він вибрав поганий час, щоб попросити, зважаючи на те, що Ізабель поспішала відвести їх на зустріч, але Лоуренс завівся.

— Будь ласка, Ізабель. Я просто прошу, мені потрібно поговорити з нею хоча б кілька хвилин. Справді.

— Ми перебуваємо тут в загальнй ізоляції. Весь цей кампус наповнений людьми, які хочуть поговорити зі своїми рідними і близькими. Я не знаю, чи ти спостерігав за тим, що діється назовні, але це загальний хаос. Ми не можемо вірити нікому.

— Ізабель. Я ніколи раніше вас нічого не просив. — Лоуренс почув відчайі тремтіння у своєму голосі, і йому довелося боротися, щоб він не виглядав занадто схвильованим. Зберігай спокій, роби свою справу. — Я був вашим другом все своє життя, і тепер я прошу вас зробити те, що для мене дуже важливе. Це як вибір між тим, чи маю я життя, чи не маю його.

— Отже, вона, так? — Ізабель прочинила двері і посміхнулася. — Я думала, що це була Серафина.

— Я теж так думав. Але серцю не накажеш. Або щось подібне. Неправдиве ототожнення є частиною того, що ви зрештою залишитеся самотнім. — Він використав фразу з Матриці.

— Я теж так думаю. — Ізабель видала ще одну сумну посмішку. — Я не знала цього. І одружилася з хлопцем ще у коледжі.