Розділ «КНИГА ТРЕТЯ»

Вона помістила його всередину себе без презерватива, вона могла не завагітніти, якщо не захоче. І вона була впевнена, що у них ще не було виділень. Але роблячи це вперше, вона відчувала себе занадто збудженою, ніби вони підписували якусь декларацію, що практично одружені, а не просто намагалися зайнятися сексом. Що вони робили. Отже, вона потягнулася за упаковкою з фольги.

— Я очікував, що ти зробиш якесь заклинання чи щось подібне. — Лоуренс входив у неї з рівним темпом, зрідка синкопучи і крутячись таким чином, що її здивування межувало із задоволенням.

— Яке заклинання ти хочеш? — Вона посміхнулася йому, її горіхові очі кліпнули на мить — вона намагалася подумати, яке заклинання вона могла використати, але облишила думати про це, коли він почав рухатися важче і швидше за якусь секунду.

— Не знаю. — Лоуренс нахилився вперед і поцілував її у шию. — Нічого фантастичного або хитрого. — Вона трохи розсердилася на згадку про хитрощі, але він посміхався при цьому, все було добре. — Тобі цього не потрібно, а я просто наполовину очікував на них в певному сенсі.

— Гаразд, — сказала Патриція. — Але пам'ятай, ти просив про це.

— Я цього не робив, — сказав Лоуренс. — Я просто роздумував про... О-о! — І тоді він втратив всі думки, тому що його достатньо чутлива ліва соска виробила кілька мільйонів нових нервових сигналів, коли вона подула на неї. Він несподіванки його мозок закрився, а потім він вилився в презерватив всередині жінки, яку кохав.

Він не дозволяв собі думати про це раніше, але тепер він зрозумів, що це правда. Він виявив, що говорить вголос, ніби випадково, перш ніж його нормальне функціонування мозку цілком відновилося:

— Я люблю тебе.

— Ох. — Патриція подивилася на нього так, ніби він сів у калюжу на ліжку. — Ого.

Вона явно обдумувала це. Як щось нелогічне.

— Я можу забрати свої слова назад, — сказав Лоуренс. — Я повертаю їх. Я ніколи не говорив про це.

Він подивився у її зелені очі (широко відкриті від несподіванки), блискучі вії, напіввідкритий рот.

— Ні, не бери їх назад. — вона тремтіла, але не від холоду. — Це просто... Ох. — А тоді подивилася на нього прямо і сказала: — Я теж люблю тебе.

Коли Патриція сказала йому це, вона відчула, що вся ця історія приймає цілком нову спрямованість, і ландшафт її минулого перебудовується таким чином, що речі з Лоуренсом стають основними географічними ознаками, а інші, більш одинокі події, пропорційно зменшуються. Історичний ревізіонізм був як цукрова лихоманка, що затопила її голову. Її погляд ковзнув по Лоуренсові, коли вона згадала, що врятувала його, і що Лоуренс пообіцяв, що більше ніколи не втікатиме від неї. Це здавалося їй таким, що вона знала вже давно.

— О Боже мій, я люблю тебе. Я так сильно тебе люблю, — її голос почав дзвеніти, і незабаром вони були притиснуті разом і цілували сльози на очах один одного і сміялися водночас. Вона торкнулася його члена, і навіть не могла сказати, чи використовувала вона магію, щоб знову його підняти, або це було просто її дотиком, але незабаром він знову опинився в ній. Цього разу вони рухались і говорили одночасно, і пестили один одного. Вони продовжували і продожували, і ніхто з них не був на вершині.

— Я навіть не можу уявити, як мені повезло. Ти найкрасивіша, — сказав Лоуренс.

— Давай просто завжди триматися один одного. — Патриція сміялася і плакала. — Просто триматися так, що це назавжди у нашому житті, і люди можуть задавати нам питання лише про щось інше, або коли дзвонять по телефону або...

Телефон Патриції задзвонив, увімкнувшись.

Вона піднялася над Лоуренсом досить високо, щоб побачити, що це дзвонили її батьки. Вона не говорила з ними цілу вічність. І відразу зрозуміла, що щось сталося — Роберта, нарешті, вибралася з глибини, незважаючи на всі свої прямолінійні рішення.

— Щось з Робертою? — Патриція притулила телефон до вуха.