Розділ «Рік третій»

— А ти куди?

— Подамся до двору, стану міністром, маршалом або канцлером при польській короні — що краще підійде. Придворні мене боятимуться, дами зазиратимуть в очі, тому що буду багатим і впливовим. Усі двері переді мною відчинятимуться, всі проситимуть у мене поради або замовити слівце. Хто мені перечитиме, того я знищу, адже моє чаклунське вміння залишиться зі мною. Своєю владою я зумію скористатися, повір, Крабате. — Майстер увійшов у раж, його єдине око зблискувало, обличчя налилося кров'ю. І, вгамувавши свої почуття, провадив далі: — Ти також зможеш зробити те саме. Через років дванадцять-п'ятнадцять знайдеш серед мірошників собі заміну, передаси йому весь цей скарб — і житимеш у розкоші й славі.

Крабат намагався зберегти ясний розум. Подумав про Тонду і Міхала. Хіба не присягався він помститися за них, за всіх, що поховані у пустці? І за Воршулу, і за бідолашного Мертена зі слідами від мотузка на шиї…

— Тонда мертвий і Міхал мертвий. Хто скаже мені, чи не буду я наступним?

— Обіцяю тобі! — Мірошник простягнув йому ліву руку. — Моє слово і слово мого Пана, який мені це доручив, тверде й непорушне!

Крабат не відповів на простягнену йому руку.

— Якщо не я, то хтось інший?

— Хтось інший буде завжди! — Майстер забрав назад руку, але так, наче змітав щось зі столу. — Але ми можемо вирішити це удвох. Нехай тим іншим буде той, кого не жаль. Лишко, наприклад.

— Він мені, звичайно, огидний. Але тут, у млині, він мій товариш. Я не хочу бути винуватцем його смерті. І співучасником теж — це те саме. І ти, мірошнику, мене до цього не присилуєш! — Крабат не міг стерпіти відрази до мірошника, підхопився й закричав: — Вибирай собі в наступники, кого забажаєш, тільки не мене. Я йду!

Майстер лишався незворушно спокійний.

— Підеш ти чи ні — вирішую я. Ану сядь і вислухай до кінця!

Крабатові не легко було скоритися. Може, пора помірятися з Майстром силами? Але він опанував собою.

— Розумію, тебе схвилювала моя пропозиція. Даю тобі час на роздуми.

— Навіщо? Все одно відмовлюсь.

— Жаль! — Майстер дивився на Крабата, похитуючи головою. — Якщо тебе не влаштовує моя пропозиція — отже, смерть! У повітці вже стоїть домовина.

— Для кого — це ми ще побачимо!

Майстер навіть бровою не зморгнув.

— Ти, здається мені, на щось сподіваєшся. Про наслідки, сподіваюся, ти також знаєш?

— Авжеж! Я більше чаклувати не зможу.

— І ти готовий до цього? — Майстер трохи помовчав, відкинувшись у кріслі, задумався. — Гаразд! Даю тобі вісім днів. Я потурбуюся, щоби ти відчув, що означає жити без чаклунства. Усе, чого ти тут навчився, забудеш умить. А в передноворічний вечір я ще раз спитаю, чи хочеш ти стати моїм наступником. Послухаємо, якої ти заспіваєш.