Розділ «Рік третій»

— Бояться? Кого?

— Радій, що не знаєш. Невдовзі й ти дізнаєшся.

— А ти, Крабате, не боїшся?

— Більше, ніж ти гадаєш! І боюся не тільки за себе.

Незадовго до Різдва в млині ще раз побував незнайомець із півнячим пером. Мірошниченки стрімголов кинулися звантажувати мішки. Незнайомець не залишився, як звичайно, на козлах, а подався, накульгуючи, за Майстром у дім. Поки він там був, у вікні раз по раз зринало і палахкотіло півняче перо. Здавалося, в кімнаті горіло полум'я.

Ганцо звелів принести смолоскипи. Хлопці мовчки носили меливо до мертвих жорен.

Усе перемололи, засипали в мішки, знову повантажили на фургон.

Над ранок незнайомець вийшов, заліз на козли. Проте не рвонув зразу ж, а звернувся до мірошниченків:

— Хто з вас Крабат?

У голосі — палахкотіло полум'я і тріщав мороз.

— Я, — ледь вимовив Крабат, а в горлі застряв клубок. Незнайомець оглянув його з голови до ніг і кивнув головою.

— Гаразд! — кинув недбало, змахнув батогом і тільки його бачили.

Три дні і три ночі Майстер не виходив з Чорної кімнати. Увечері четвертого дня, напередодні Різдва, він покликав Крабата.

— Хочу поговорити з тобою. Вірю, ти не здивуєшся. Поки що ти вільний вирішувати, чи будеш зі мною, чи проти мене.

Крабат удав, що не зрозумів.

— Не знаю, про що ти говориш.

Проте Майстер не йняв йому віри.

— Не забувай, що я знаю тебе краще, ніж ти гадаєш. Деякі з хлопців уже намагалися повстати проти мене. Тонда, наприклад, і Міхал. Невиправні дурні! Мрійники! Але ти, Крабате, повір мені, розумніший за них. Хочеш бути в млині моїм наступником? Ти цілком годишся!

— Збираєшся покинути млин? — здивувався Крабат.

— Уже ним ситий по самісіньку зав’язку. — Майстер розстебнув комір сорочки. — Хочу бути вільним. А ти за два-три роки станеш Майстром, сам у Чорній школі навчатимеш мірошниченків чаклунських премудростей. Якщо ти погодишся — усе тут буде твоє, і Чорна книга теж.