Розділ «Рік третій»

Коваль не йме віри.

— Розпеченим, пане?

— Тобі треба двічі повторювати? Вирушаю в дорогу далеку!

— Гей, Бартеку! — погукав коваль учня. — Потримай коня любого пана!

Рябий хлопчина дуже схожий на Лобоша. Часом не брат його?

— Бартеку, — велить коваль, — візьмеш шматок заліза щонайважчий. Покажемо панові, чи такий, як він хоче!

Коваль повів Майстра до кузні, а Бартек, притримуючи коня, приговорює йому по-лужицькому:

— Заспокойся, конику, заспокойся! Ти весь тремтиш!

Крабат тернувся головою об плече хлопчини. «Якби він зняв з мене вуздечку, — міркує Крабат, — я спробував би врятуватись…»

Хлопчина помітив кров на вусі вороного. Мабуть, натер ремінець?

— Стривай-но, зараз попущу тобі вуздечку, стане краще!

Бартек розстібає ремінці і зовсім знімає вуздечку.

Відчувши себе без вуздечки, Крабат одразу перекидається вороном. Крякаючи, піднімається в небо, летить до Шварцкольма.

Над селом світить сонце, внизу, біля колодязя, стоїть канторка з кошичком у руках і годує курей. Раптом чорна тінь напливає на нього. Яструб! Його крик ріже йому вуха. Майстер! Стрілою Крабат летить униз, у колодязь, перекидається рибою.

Врятований! Та через мить зрозумів, що сам себе загнав у безвихідь.

«Канторко! — подумки волає до неї з усіх сил. — Допоможи мені вибратися з колодязя!»

Дівчина опускає руку у воду. Крабат перекидається золотим перснем й опиняється на її пальці.

Біля колодязя, як грім ясенний, з'являється одноокий пан у червоному польському строї для верхової їзди зі срібним позументом…

— Скажи, добра дівчино, звідкіля в тебе такий чудовий перстень? Покажи-но його мені!

Він простягає руку за перснем.