Розділ «Рік третій»

Напередодні Нового року

Такого тяжкого тижня у Крабата ще не було. Хоча був, пригадав він, на початку його млинарства. П'ятипудові мішки доводилося тягати на собі з комори до млинової зали, з млинової зали до комори. Відколи він утратив змогу чаклувати, йому довелося випити гірку чашу до дна.

Знемагаючи від утоми, він ледь волікся до тапчана, але ще довго не міг заснути. Хто володів чаклунством, міг заплющити очі, промурмотіти закляття — і спати глибоким сном стільки часу, скільки собі визначав.

«Хоч би не позбутися сну взагалі», — побоювався Крабат.

Коли він, зрештою, таки засинав, його терзали лихі сновидіння. Хто насилав їх, він знав.

… Безжальна літня спека. Крабат у лахмітті тягне за шнурок візка з камінням. Напружується з усіх сил, ледве ноги переставляє. Неймовірно хочеться пити, горло зовсім пересохло. Ні струмочка, ні дерева, щоби заховатись у затінку. Триклятий візок! Він має доправити його торгівцеві биками. За жалюгідну платню. Відтоді, як сталася біда — права рука по лікоть потрапила в дробарку — він радий будь-якій роботі.

Страдницький шлях від Гербісдорфа до Каменця. Крабат чує знайомий скрипучий голос: «Як живеться Крабатові-каліці? Чи не краще було би послухатися мене і стати моїм наступником у Козельбрусі? Ти й тепер сказав би „ні“?» Чиї це слова — Майстрові чи його власні думки? Отже, він думає голосом і словами Майстра…

Щоночі йому так чи так снилася його гірка доля. То він старий і хворий, то невинний сидить у в'язниці, то смертельно поранений лежить на стерні й дивиться, як із рани цебенить кров. Наприкінці сну він щоразу чув скрипучий голос Майстра: «Ти й тепер сказав би „ні“, Крабате?»

Сам Майстер приснився йому раз останньої ночі, коли кінчався його термін.

Із приязні до Юра Крабат перекинувся конем. Майстер, одягнений під польського шляхтича, на ярмарку Вітіхенау дав за нього разом із сідлом сто гульденів, вуздечку він також прикупив.

Без жалю ганяє Майстер вороного — полями й пагорбами, через канави й загорожі, крізь хащі й драговиння.

«Пам'ятай, що я — Майстер!»

Шмагає його нагаєм куди попадя, гострими шпорами впивається в тіло.

«Я тобі покажу, на чому горіхи ростуть!»

І чвалом — то круто ліворуч, то круто праворуч.

Незнайоме село. Майстер смикнув за повід. Зупинився перед кузнею.

«Гей, ковалю, де ти, чорт забирай, запропастився?»

Вибігає коваль, витираючи руки об фартух, питає, чого хоче пан вершник.

Майстер зіскакує з коня.

— Підкуй вороного! Розпеченим залізом!