Розділ «Рік третій»

Канторка подивилася на нього без страху.

— Віддай мені мого хлопця!

— Твого хлопця? — Майстер зареготав. Його сміх нагадував мекання злого цапа. — Я його не знаю!

— Це Крабат. Я кохаю його.

— Крабат? — Майстер вирішив пристрашити її. — Та чи ти його знаєш? Зможеш відшукати серед інших?

— Я його знаю!

— Так може сказати будь-хто!

Мірошник обернувся до мірошниченків.

— Гайда до Чорної кімнати, станьте в ряд і не ворушіться!

Крабат стояв між Андрушем і Сташком. Він чекав, що вони зараз перекинуться воронами.

— Стійте й мовчіть! А ти, Крабате, тільки пискнеш, вона й помре!

Майстер витяг із кишені чорну хусточку і, зав'язавши дівчині очі, завів її до кімнати.

— Пізнаєш свого хлопця — поведеш із собою.

Крабат злякався — не чекав цього. Як їй допомогти?

Тут і вінчиком не зарадиш!

Канторка пройшла повз ряд раз, другий… Крабат ледве стояв на ногах. Він поплатився своїм життям і життям канторки!

Страх, небувалий страх, здолав його цілком. «Я один винен у її смерті! Один тільки я…»

І тут сталося!

Канторка, проходячи втретє повз ряд мірошниченків, простягла руку до Крабата.

— Це — він!