Розділ «Рік третій»

— То ти знаєш, що вона із Шварцкольма?

— Знаю. З Великодньої ночі, коли ми з тобою сиділи біля вогнища. Було неважко здогадатися.

— Отже, ти її знаєш?

— Ні! І не хочу знати. А чого не знаю, того з мене й не вирвеш.

— А як же Майстер? Він усе одно пронюхає, що ми зустрілися! Від нього ж не сховаєшся!

— Ти ж бачив, як малювати коло довкіл себе. — Пошпортавшись у кишені, він витяг патичка і простягнув йому. — Бери! Зустрінься з дівчиною, поговори!

У суботу Крабат ліг спати рано. Хотів побути наодинці, зважити всі за і проти: чи стрічатися йому з канторкою? Може, ще не пора посвячувати її у свої справи?

Під час нічних вправ йому дедалі частіше щастило не піддатися наказам Юра. Іноді Юро капітулював перший, але при цьому застерігав: не слід легковажити Майстром.

Крабат від заняття до заняття ставав упевненішим. Та ж переміг Майстра Капелюш! А хто йому боронить? Він розраховував на допомогу своїх помічників — Юра і… канторки.

Водночас Крабата терзали сумніви. Чи має він право втягувати канторку в свою історію? Хто дав йому на це право? Хто дозволив йому ризикувати її життям?

Крабат вагався. Здається, і Юро має рацію: нагода зустрітися з дівчиною — щонайсприятливіша. Коли ще випаде така? Але як розповісти їй те, у чому він сам не розібрався до кінця? А що, коли не все їй розказати тепер, змовчати про день і годину випробування? Не може ж вона зопалу дати йому відповідь! А він так трохи відтермінує той момент, коли їм обом доведеться вибрати непросте рішення.

Хлопці позаздрили Крабатові, який у неділю за сніданком повідомив, що мірошник відпустив його до Шварцкольма: там сьогодні храмове свято.

— Храмове свято! — радісно вигукнув Лобош. — Коли я чую ці слова, то бачу гору калачів і велику миску пирогів! Принеси чогось смачненького!

«Звісно, принесу!» — хотів був Крабат пообіцяти. Але завадив Лишко, в'їдливо сказавши:

— Наївний Лобош гадає, що Крабат не матиме кращого заняття у Шварцкольмі, ніж думати про його пироги?

— Нічого кращого за пироги на храмовому святі не буває! — твердив своє Лобош. Він так рішуче це сказав, що всі засміялися.

Крабат попросив у Юра хустину, в яку загортали хліб, коли йшли на роботи в лісі чи на торфовищі. Акуратно згорнувши її, поклав під шапку.

— Чекай, Лобоше, пирогів, якщо залишаться…

Крабат спроквола вийшов із будинку. Не поспішаючи, перетнув козельбруський ліс і якраз натрапив на польову дорогу, що привела його до Шварцкольма. На тому місці, де вони стрілися з канторкою Великоднього ранку, сів, накреслив навколо себе магічне коло. Було тепло й сонячно, справжня храмова погода. Крабат дивився на село. Дерева в садках уже віддали людям свої плоди, тільки де-не-де забуті яблука відсвічували червоним і жовтим золотом з-поміж зів'ялого листов'я.

Крабат упівголоса проказав чаклунське закляття й думками полинув до канторки.