Розділ «Рік третій»

— Свою оповідь я міг би завершити кількома реченнями, але хочу, щоби кожен із вас пережив усе це сам. Ти, Крабате, гратимеш мою роль, тобто мушкетера, що зголосився визволити маршала Саксонії. А за Їрка буде…

Він став пильно роздивлятися хлопців: Ганца, Андруша, Сташка… Насамкінець затримав свій погляд на Юрові.

— Може, ти? Ти будеш Їрком, якщо хочеш! — догідливо посміхнувшись, сказав Майстер.

— Гаразд, — цілком байдуже відповів Юро, — комусь же треба.

Крабата не обманула та догідлива посмішка. Обом було ясно, що Майстер хоче їх перевірити. Зараз головне — не видати себе.

Майстер розтер у пальцях над полум'ям свічки жмутик сухого зілля. Густий, одурманливий дух наповнив кімнату, повіки у хлопців стали важкими.

— Заплющіть очі! — звелів Майстер. — Ви побачите, що було в Угорщині. А Крабат і Юро діятимуть так, як Їрко і я тоді, під час турецької війни…

Крабат відчув, як свинцем наливається тіло і він засинає. Здалека долинув монотонний голос Майстра:

— Юро — чаклун у таборі турків. Він заприсягнувся на їхньому півмісяці… А Крабат, мушкетер Крабат, у білих черевиках і голубому мундирі, стоїть праворуч від герцога Ліхтенберзького, вибирає коня…

Крабат, мушкетер Крабат, у білих черевиках і голубому мундирі, стоїть праворуч від герцога Ліхтенберзького й вибирає коня для себе. Найбільше йому подобається вороний з білою цяткою на лобі, схожою на магічний знак.

— Ось цей!

Герцог велить осідлати вороного. Крабат заряджає мушкета, перевішує його через рамено, вискакує на коня і тлуса об'їжджає парадну площу. Потім дає шпори коневі й чвалом мчить на герцога та його свиту, наче зібрався їх розтоптати. Зі страху поважне панство розбігається, як зграя наполоханих курей. Але Крабат, на подив усіх, вихором пролітає над напудреними перуками і здіймається до неба. Вершник із конем дедалі меншають і невдовзі зовсім зникають із виду. Навіть командувач артилерії генерал граф Галлас не в змозі побачити їх у найпотужнішу далекоглядну руру, що є на озброєнні кайзерівського війська.

Крабат мчить високо-високо з шаленою швидкістю, наче по рівному полю. Невдовзі під ним видніє спустошене село. На краю села він помічає перші шанці турків, їхні яскраві тюрбани переливаються на сонці. Також розпізнає замасковані гармати, патрулів, що об'їжджають військові позиції.

Ні Крабата, ні його коня турки, ясна річ, не бачать. Проте коні під турками роздувають зі страху ніздрі, форкають. Собаки починають скавуліти, підібгавши хвости.

Над табором лопотить на вітрі зелений прапор. Крабат спрямовує вороного коня донизу, приземляється. Неподалік розкішного султанового шатра він помічає трохи менше шатро, якого охороняють кілька десятків озброєних до зубів яничарів.

Ведучи вороного за вуздечку, Крабат заходить до шатра. На похідному стільці, обхопивши голову руками, сидить знаменитий герой турецької війни, маршал Саксонії. Крабат стає зримим, кашляє, підступає до маршала… і лякається.

У маршала на лівому оці чорна шкіряна пов'язка.

— Чого тобі? — запитує той скрипучим, наче воронячим голосом. — Ти хто? Турецький прихвостень? Як ти потрапив до мого шатра?

— Ясновельможний пане, дозвольте доповісти! Я маю наказ забрати вас звідси, ваша світлосте! Мій кінь стоїть напоготові!

Тепер і кінь стає зримим.