Розділ «Рік третій»

— Якщо його світлість не заперечує… — Крабат вискакує на коня, показує маршалові місце позаду. Мить — і вони вихором вилітають із шатра.

З несподіванки яничари отетеріли, й пальцем не поворухнуть. Крабат несеться табором, гукаючи: «Розступись!» У нього за спиною звільнений маршал. Забачивши їх, навіть нубійська гвардія султана опускає піки і шаблі.

Крабат пришпорює коня.

— Міцніше тримайтеся, ваша світлосте!

Ніхто не насмілився перепинити їм шлях. Ось вони вже покидають табір, вихоплюються на чисте поле. Лише коли Крабат здійняв вороного в повітря, турки почали по них палити з усіх рушниць і гармат. Але ні турецькі кулі, ні турецькі ядра їм не загрожують, чути тільки їхній посвист довкола.

— Якщо молодчикам конче треба в нас поцілити, вони повинні стріляти кулями чи ядрами зі щирого золота, — заспокоює Крабат здивованого маршала. — Свинцеві й залізні набої для нас — ніщо, а стріли й поготів.

І ось ураганний вогонь припиняється, постріли вщухають. Несподівано до вершників долинає якийсь різкий шум. Шум дедалі дужчає. Крабатові-вершнику в небі не можна обертатися назад. Він просить маршала оглянутись. Той повідомляє, що їх переслідує велетенський чорний орел. Він кулею падає, затуливши собою сонце, прямо на них.

Крабат каже закляття, і ось між ними і орлом постає широченна хмара, густа й сіра. Орел проривається крізь ту хмару.

— Він цілиться у нас! — кричить маршал.

Крабат одразу збагнув, що це за орел, його не дивує, коли той загукав до них:

— Повертайтеся! Інакше вам смерть!

Голос видався Крабатові знайомим. Звідки? Та на роздуми часу нема. Крабат викликає бурю, яка повинна здмухнути орла з неба, як пір'їнку. Але султановому орлові навіть ураган не страшний!

— Повертайтесь! — кричить він. — Бо зараз вам каюк!

«Голос…» — думає Крабат. — Він пізнав його. Це голос Юра, його друга! Колись вони мірошниченками служили в козельбруському млині…

— Орел доганяє нас! — звучить у Крабатових вухах скрипучий голос маршала. Він пізнає і цей голос: — Стріляй, мушкетере! Твій мушкет заряджений! Стріляй!

— Немає ж золотого набою! — Крабат радіє, що знайшов відмовку. До того ж це правда.

Проте маршал Саксонії чи хто насправді той, що сидить ззаду, відриває від мундира золотого ґудзика.

— Заряджай і стріляй!

Юро, орел Юро, на відстані кількох помахів крил. Крабат і гадки немає, щоб його вбивати. Вдає, що заряджає рушницю золотим ґудзиком, але опускає її.

— Стріляй же! Стріляй! — кричить маршал.