Розділ «Рік третій»

Не оглядаючись, Крабат цілиться в орла. Просто так, навмання, через ліве рамено. Адже він твердо знає, що рушниця заряджена не золотим ґудзиком, а порохом. Лунає постріл! І раптом… пронизливий передсмертний крик:

— Краба-а-ате! Краба-а-ате!

Крабат здригається, випускає з рук мушкета. Затуливши обличчя долонями, він плаче:

— Краба-а-ате! Краба-а-ате!

Крабат прокинувся, стогнучи. Як так сталося, що він опинився за столом поряд із Андрушем, Петаром, Мертеном… Бліді, налякані, вони втупилися в нього. Тільки-но Крабат ловив на собі чийсь погляд, як той одразу опускав очі долі.

Майстер звично сидів у своєму кріслі, незворушний, наче дослухався до чогось.

Юро також не рухався. Він лежав грудьми на столі, розпростерши руки. Наче орлині крила, які щойно лопотіли в повітрі. Поряд із Юром — перекинутий келих, червоняста пляма на столі. Вино чи кров?

— Юру! — схлипуючи, кричить малий Лобош і кидається до нього. — Ти живий? Живий? Крабате, ти його вбив!

Крабатові здушило в горлі. Він рвонув на собі сорочку. І раптом бачить, що Юро ворушить рукою. До нього поволі поверталося життя. Опершись руками об стіл, він підвів голову. На лобі — кругла червона цятка. Саме посередині.

— Юру! — Малий Лобош термосить його за плече. — Ти живий, Юру? Живий?

— А ти що подумав? — усміхнувся Юро. — Ми ж гралися! От тільки голова гуде від Крабатового пострілу. Наступного разу нехай хтось інший грає Їрка. З мене досить! Я йду спати.

Хлопці полегшено засміялись, Андруш сказав те, про що всі думали:

— Йди, брате, спати! Йди! Головне, ти витримав!

Крабат сидів, наче закам'янів. Постріл, крик, бурхлива радість — усе одночасно! Як це пережити?

— Припиніть! — закричав Майстер. — Замовкніть! Дістали ви мене своєю крикнявою! Сидіть тихо й мовчіть! — Він схопився і, спершись рукою об стіл, а іншою в напрузі стискуючи келиха, наче хотів його роздушити, вигукнув: — Те, що ви бачили, лише сон, що минув… А я пережив це насправді. Тоді в Угорщині я убив його! Убив свого друга! Як це зробив Крабат, як це зробив би кожен із вас на моєму місці! Чуєте, кожен із вас!

Він грюкнув по столу п'ястуком так, що підскочили всі келихи. Потім ухопив дзбана і заходився жадібно пити, відсунув його, і знову закричав:

— Забирайтеся геть! Забирайтеся всі! Залишіть мене самого! Самого!

Крабатові також хотілося побути в самоті. Він непомітно вислизнув із млина.

Була безмісячна, але зоряна ніч. Росяним лугом Крабат дійшов до ставка. У чорній воді відбилися зорі. Враз йому захотілося скупатись. Роздягнувшись, зайшов у став, відплив трохи від берега, нирнув. Потім ще і ще раз. Холодна вода його освіжила, в голові проясніло. Треба все обміркувати, що сталося сьогодні ввечері. Цокочучи зубами, вийшов із води.

На березі стояв Юру. Він тримав у руках ковдру.