Розділ «Рік другий»

— Ой, ой, ой! Ну й віддухопелив він тебе! — Юро присвиснув і поліз рукою до кишені. — Тут у мене є мазь. Завжди ношу її з собою. Бабусин рецепт. Давай, змащу тобі рани!

— Якщо допоможе…

— Принаймні, не зашкодить.

Юро став обережно змащувати Крабата маззю. Вона приємно холодила тіло й швидко знімала біль. Крабат почував, ніби в нього виростає нова шкіра.

— Оце так мазь! — вигукнув Крабат.

— Моя бабуся, — сказав Юро, — була дуже мудра жінка. Всі в нашій сім'ї дуже мудрі, Крабате. Крім мене. Як уявлю собі, що ти через мою дурість міг назавжди залишитися в конячій шкурі… — Він стрепенувся й покрутив головою.

— Доволі! — зупинив його Крабат. — Ти ж бачиш, нам пощастило!

Обоє мирно помандрували додому. Та коли перетнули Козельбрух і попереду завиднів млин, Юро почав накульгувати.

— Кульгай і ти, Крабате!

— Навіщо?

— Щоби Майстер не здогадався про мазь! Ніхто не повинен про неї знати!

— А чому ж ти кульгаєш?

— Бо ти мене нагайкою відшмагав! Не забувай про це!

Вино і вода

У червні заходилися майструвати нове водяне колесо. Крабат допоміг Сташкові виміряти старе. У новому всі частини повинні мати ті самі розміри, оскільки його хотіли насадити на старий млиновий вал. Між клунею і повіткою просто неба облаштували майстерню. Тут хлопці днями витесували все, що було потрібне: рейки, спиці, деталі для обода, розпірки, лопаті.

— Пильнуйте, щоби розміри збігалися! — нагадував підручним Сташко. — Найменша помилка — і нас засміють!

Вечори були довгими і світлими. У сонячну погоду мірошниченки проводили їх на подвір'ї перед млином, Андруш грав на губній гармошці.

Такої пори Крабата тягло до Шварцкольма. Хоч би разок піти туди! Може, канторка сидітиме перед хатою й кивне йому головою, коли він вітатиметься, проходячи мимо. А може, вона з подругами знову співає пісень? Вечорами, коли вітер віяв із Шварцкольма, він сподівався почути її голос. Та марно, їх розділяла широка стіна лісу.

Якби він міг піти до села! Для цього треба мати якийсь привід або причину, але такі, що не викличуть ні в кого, передусім у Лишка, ніякого сумніву. А може, випаде щасна нагода — і ніхто його не візьме на підозру, і тоді жодна небезпека не загрожуватиме дівчині.

Насправді, він не так багато знав про неї. Лишень, — яка на вигляд, як ходить, як тримає голову, як звучить її голос… Але, здається йому, він знав це завжди. А ще він твердо вірить, що канторка ніколи не зникне з його життя.