Розділ «Рік другий»

— Веселіться, хлопці! Веселіться! Вам можна позаздрити!

— Нам? — здивувався Андруш і обхопив руками голову. — Чуєте, братове, Майстер нам заздрить!

— Тому, що ви молоді!

Майстер ураз спохмурнів, але не надовго. Потім почав розповідати про часи, коли сам був мірошниченком, а віком, може, як Крабат.

— Був у мене добрий друг. Їрком звався. Разом училися у млині в Комерау. Потім разом мандрували Верхніми й Нижніми Лужицями, Сілезією та Богемією. Прийшовши до млина, питалися роботи для двох. Не хотіли розлучатися, хотіли працювати разом, удвох краще й веселіше, Їрко був веселий, смішив часто. А працював за трьох. Не повірите, але від дівчат нам не було відгону!

Майстер захопився спогадами. Переривався, щоби відпити трохи вина, й далі розповідав. Одного дня вони з Їрком потрапили до школи чаклунства. Стали учнями, сім років навчалися, а потім знову подались у мандри по країні.

— Ми працювали у млині неподалік Косвіга. Одного разу мимо проїжджав курфюрст із товаришами-мисливцями. На березі річки, в затінку дерев вони стали на обідній перепочинок.

Ми, мірошниченки, заховавшись за кущами, спостерігали за ними. Слуги розстелили на траві скатертину й почали розставляти срібний посуд, вишукані страви й вина. Ці припаси вони діставали з величенних коробів, якими були нав'ючені пара коней. Небавом курфюрст із друзями-мисливцями, придворними панями й панами стали обідати.

По обіді курфюрст, людина ще молода, оголосив, що він вельми наївся і відчуває в собі таку силу, як дюжина буйволів. Помітивши нас, він звелів принести йому підкову, та негайно, бо дуже йому закортіло засвідчити свою силу. Ми здогадалися, що курфюрст хоче зігнути підкову. Їрко майнув до конюшні й відразу повернувся з підковою.

«Ось, ваша світлість!» — і подав її високому гостеві.

Курфюрст узяв підкову за два кінці. Його єгері, що стояли поодаль з кіньми та собаками, підійшли ближче. Вони голосно засурмили в ріжки, коли курфюрст підняв угору дві половинки підкови. А той ще спитав, чи бажає котрийсь із панів його супроводу випробувати свою силу.

Всі рішуче відмовились. А нашому Їркові руки так і сверблять. Підійшов до курфюрста й каже:

«З вашого дозволу, зроблю дещо незвичайне — з'єднаю ці половинки».

«Це зможе будь-який коваль!» — відповів курфюрст.

«У кузні — так. За допомоги міхів, молота й ковадла. Але не голіруч».

Не чекаючи відповіді, взяв обидві половинки, прилаштував одна до одної, пробурмотів закляття.

«Ось ваша милість!»

Курфюрст вихопив у нього з рук підкову, оглянув з усіх боків. Цілесенька, неушкоджена.

«Послухай-но, хлопче, не замилюй нам очі! Вона не триматиметься».

І спробував знову розламати підкову. Бо думав, що зробити це йому буде завиграшки. А дзуськи! Тужився, кректав, спершу почервонів, як буряк, потім посинів, як пуп. Скаженіючи, пошпурив підкову, — і, вже побілівши від гніву, закричав: