Розділ «Рік другий»

Крабат

Хоча він навіть її імені не знав.

Як її звуть? Міленка… Радушка… Душенка. Яке наймення їй пасує найкраще? Добирав їй ім'я і почував радість на душі.

«І добре, що я не знаю її імені, — думав Крабат. — Якби знав, то міг би вибовкати його уві сні або й наяву. Тонда ж попереджав тієї передвеликодньої ночі, коли ми сиділи біля вогнища — він і я».

Тонда… Кілька тижнів тому він прокинувся на світанку. Крадучись, вийшов із млина й побіг до Козельбруха. Дорогою нарвав букетика перших лісових квітів. Досяг пустки, знайшов знайомий горбик, поклав квіти…

У млині ніби й не помітили, що Крабат відлучався. Але ввечері, коли він лишився віч-на-віч із Міхалом, той підійшов до нього і стиха мовив:

— Мертві завжди мертві. Я вже тобі казав і ще раз скажу: тих, хто помер у козельбруському млині, викреслюють із життя назавжди, ніби їх не було. Викреслюють, щоби життя інших тривало. Ми мусимо жити. Обіцяй пам'ятати про це.

— Обіцяю, — прошепотів Крабат. Хоча добре знав, що ніколи не викреслить з свого життя Тонди.

Майстрували колесо аж три тижні. Припасовували кожну деталь, кріпили тільки чіпами, не забивши жодного цвяха. У воді чіпи розбухнуть, триматимуть повік.

Наостанок Сташко ще раз усе переміряв, аби переконатися, чи збігаються розміри, і доповів Майстрові, що колесо готове.

Спускати його на воду мірошник загадав на середу.

За звичаєм, на таку подію запрошували мірошників і мірошниченків з довколишніх млинів. Але козельбруський мірошник, що нехтував такими звичаями, а до того ж сусіди-мірошники були йому потрібні, як торішній сніг, сказав:

— Навіщо нам тут чужі люди? Самі впораємося!

До середи у Сташка, Крабата й Кіта ще лишилося чимало роботи. Під старе колесо з лотоком треба було підкласти міцних колод, зробити піднімач, коловорот, ноші, котки, важелі та ще припасти колодочок, клинів і клинців, линви.

У вівторок увечері мірошниченки позаплітали у спиці нового колеса ялинові гілки, а Сташко увіткнув іще кілька квіток. Він пишався своїм витвором і не приховував цього.

Середа почалася ситним сніданком. Юро напік пиріжків із м'ясом.

— Я так уважаю: коли животові добре, то й руки слухняніші, — сказав він. — Тож їжте, наїдайтеся, але, звісно, помірно.

Поснідавши, всі пішли до нового колеса, де їх уже чекав Майстер. За командою Сташка підважили колесо, підклали ноші, стали по троє з обох боків.

— Взялися? — запитав Сташко.

— Так! — відповіли Майстер з мірошниченками.

— Раз, два, підняли! Несемо!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Крабат» автора Пройслер О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Рік другий“ на сторінці 25. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи