Розділ «Рік другий»

Крабат із головою поринув у роботу. Радів, що ніколи думати про «інші речі» — про канторку. І все-таки вона досить часто з'являлася в його думках. Він навіть побоювався, щоб їх хтось не прочитав.

Лишко щось таки запідозрив і запитав, що з ним коїться.

— Зі мною? — здивувався Крабат. — Ти про що?

— Ти останнім часом зовсім не чуєш, коли до тебе звертаються. Я знав одного хлопця, який сохнув за дівчиною. Ти схожий на нього.

— А я також знав одного, — сказав Крабат спокійно й невимушено, як тільки міг. — Той хвалився, що чує, як трава росте. А це в його черепку солома потріскувала.

У Чорній школі Крабат старався, як тільки міг, і незабаром обігнав майже всіх хлопців. Тільки Ганцо й Мертен трохи його випереджали, а надто Мертен — він швидко схоплював усе до дрібниць із чаклунської науки.

Майстер одразу помітив Крабатові старання, часто його хвалив і радив не розслаблятися.

— Бачу, ти в чаклунстві дечого досяг, — сказав він якось після занять увечері в п'ятницю наприкінці травня. — У тебе рідкісний дар до цієї науки. Тепер ти розумієш, чому я саме тебе взяв до курфюрста?

Крабат був гордий, що Майстер задоволений ним. Тільки жаль, що рідко трапляється йому нагода випробувати знання.

Майстер наче читав його думки.

— Цьому ми можемо зарадити, — сказав він. — Завтра ви з Юром підете до Вітіхенау на ярмарок, і ти продаси його як вороного коня за п'ятдесят гульденів. Тільки стережися, щоб цей бовдур не наробив тобі лиха!

Наступного дня вранці Крабат із Юром подалися до Вітіхенау. Крабат пригадав, як торік продавали рудого бика гендляреві з Каменця, й засміявся. Ох і весело було! Не менше втіхи їм буде й сьогодні. Але здивувався, помітивши, що Юро чимось стривожений, хмуриться.

— Що з тобою?

— А що!

— Вигляд у тебе, наче йдеш на шибеницю.

— Боюся, що в мене нічого не вийде… Я ще ні разу не обертався в коня.

— Гадаю, це не так складно. Я тобі допоможу.

— І що з того? — Юро зупинився й сумно подивися на Крабата. — Ми обернемо мене в коня, і ти продаси за п'ятдесят гульденів. Але ж на цьому ярмарок не скінчиться. Для тебе, Крабате, скінчиться, а для мене — ні! Як я вилізу з конячої шкури без твоєї допомоги? Я певен, що Майстер це навмисне затіяв, аби позбутися мене.

— Що ти мелеш?

— Я правду кажу. Сам я не впораюся. Занадто дурний для цього.