Розділ «Частина третя Роздача»

Незворотнім наслідком став шквал редакційних статей, які критикували як самих кандидатів, так і їхні кампанії. «Наша країна має право очікувати від правлячої партії більшого, ніж вовтузні тхорів у мішку,— заспівував „Сандей експрес“.— Певно, що ми спостерігаємо правлячу партію, у якої зрештою скінчились ідеї і здатність вести за собою після надто довгого перебування при владі».

Випуск «Кронікла» наступного ранку мав вирішити все. Всього за три дні до завершення висування «Кронікл» порушив власний звичай, і вперше у своїй історії газета вийшла з редакційною статтею на першій шпальті. Наклад було збільшено, а примірники доставлено до лондонських адрес усіх членів парламенту. Щоб думку газети почули у вестмінстерських коридорах, «Кронікл» не стримував своїх ударів:

Наша газета послідовно підтримувала уряд, не через сліпе упередження, а тому що ми відчували: він служить інтересам країни краще, ніж усі інші. В роки Тетчер наше переконання неабияк підтримувалося досягнутим прогресом, але в останні місяці ми почали відчувати, що Генрі Колінґридж не є найкращим лідером, щоб написати наступний розділ. Саме тому ми й підтримали його рішення піти у відставку.

Та нестача твердості, продемонстрована теперішніми претендентами на його посаду, загрожує поверненням до колишньої слабкості й невизначеності, які, як ми сподівалися, навіки лишилися в минулому.

Замість рішучої руки, яка потрібна нам для зміцнення економічного і соціального поступу останніх років, нам пропонують вибір між молодою недосвідченістю, боротьбою за навколишнє середовище й нерозсудливими висловами на межі расової нетерпимості. Такий вибір не є добрим. Нам потрібен зрілий і розсудливий лідер, який довів свою здатність працювати з усіма своїми колегами.

У партії є щонайменше одна старша фігура, яка володіє всіма цими якостями і яка в останні тижні мало не самотужки підтримувала статус уряду, засвідчивши, що ця особа здатна відкласти вбік свої особисті амбіції заради ширших інтересів своєї партії.

Цей представник партії оголосив, що не має наміру вступати у виборчі перегони, та в нього досі є час передумати, поки в четвер не завершиться висування кандидатів. Ми віримо, це буде в найкращих інтересах партії, якщо головний організатор, Френсис Уркгарт, балотуватиметься на лідерство. Ми віримо, це буде в ширших інтересах усієї країни, якщо його оберуть.

Така підтримка стала ніби рятувальним човном, що проривається крізь розбурхане море. Коли Уркгарт вийшов зі свого будинку на Кембридж-стріт о 8:10 ранку, там уже вирувала юрба журналістів, щоб привітати його. Доти він чекав за дверима, щоб вийти саме вчасно і дати змогу програмі радіо ВВС «Сьогодні» та всім ранковим телеканалам показати його наживо. Приваблена навалою репортерів, ціла армія перехожих і пасажирів з Вікторія-стейшн, що неподалік, зібралася дізнатися причину цього ажіотажу, а телевізійна картинка показала натовп звичайного народу — «справжніх людей», як описав їх один коментатор,— який виказував значний інтерес до людини, що з’явилася на ґанку.

Журналісти загукали; Уркгарт помахав рукою, щоб утихомирити їх. В руці у нього був примірник ранкового випуску «Кронікла». Уркгарт усміхнувся, цей вираз таїв інтригу й упевненість.

— Леді та джентльмени, як головний організатор я хотів би вважати, що ви зібралися тут через свій інтерес до подробиць майбутньої законодавчої програми уряду. Але підозрюю, у вас на умі інші речі.

На цей легенький жарт від журналістів почулося вдячне хихикання; Уркгарт узяв ситуацію у свої руки.

— Я прочитав ранковий випуск «Кронікла» з неабияким подивом і явним інтересом,— він ще раз підняв газету, щоб камери могли чітко її зняти.— Це честь для мене, що люди мають таку високу думку про мої здібності — вищу, ніж моя власна у цьому питанні, можу вас запевнити. Як вам відомо, я дав зрозуміти, що не маю жодних намірів балотуватися і вважаю, що в найкращих інтересах партії було б, якби головний організатор залишився поза цією справою.

Він прочистив горло; кореспонденти чекали в тиші, олівці напоготові, мікрофони висунуті ще далі, натягуючи дроти.

— І, загалом, я й досі не змінив свого переконання. Разом з тим, «Кронікл» висуває серйозні аргументи, які варто розглянути детально. Гадаю, ви пробачите мене, якщо я не прийматиму миттєвого й поспішного рішення просто тут, на тротуарі, навіть заради вас, леді та джентльмени. Мені потрібно трохи часу, щоб проконсультуватися з кількома колегами, зважити їхні погляди. Я також маю намір провести довге й серйозне обговорення зі своєю дружиною, чия думка буде для мене найважливішою з-поміж усіх. Потім я ляжу спати з усім цим і завтра дам вам знати, якого висновку я дійшов. А доти, боюся, більше нічого. До завтра!

На прощання помахавши рукою, яка досі тримала газету, Уркгарт постояв чимало секунд на догоду крикливим фотографам, а тоді повернувся до будинку і міцно зачинив по собі двері.

Меті починала думати, чи не поквапилась вона, кинувшись геть із Престонового кабінету. Вона провела самотній вікенд, намагаючись знайти газету, на яку вона б хотіла працювати, та в процесі вона швидко зрозуміла, що жодна з них не мала явних пробілів у командах своїх політичних репортерів. Меті зробила багато телефонних дзвінків, та вони призвели до небагатьох зустрічей. Вона також почала дізнаватися, що вже поповзли чутки, ніби вона вилетіла в сльозах після того, як Престон поставив під сумнів її судження, а чуттєві жіночі вибухи зазвичай не схвалюються альфа-самцями з газетного клубу. Не додало їй настрою і коли «Банк Англії» підвищив відсоткові ставки, щоб захистити стерлінг від спекулянтів на період невизначеності. Ставки по іпотеці зросли протягом кількох годин. У Меті була іпотека, чимала. Виплачувати її було нелегко, навіть маючи зарплату. А без зарплати гієни скоро вже будуть під дверима.

Того дня Меті пішла до палати громад у пошуках Уркгарта. Його ім’я було скрізь, головна страва дня, але він виявився невловимим і не передзвонював їй. Це сталося випадково, що вона мало не зіштовхнулася з ним, коли саме спускалася одними з пишно різьблених гвинтових сходів праворуч від центрального фойє. Уркгарт піднімався сходами з бадьорістю набагато молодшої людини, і її це так здивувало, що вона мало не послизнулася. Він випростався, схопив її за руку, притримав, відвів убік.

— Ба, Меті, яка приємність!

— Я намагалася зв’язатися з вами.

— Я знаю. Я уникав вас,— він розсміявся з власної жахаючої чесності.— Не ображайтеся, я ховаюся від усіх. Стараюся надто не вистромлюватися. На певний час.