Розділ «Частина третя Роздача»

— Або що, Ґреве?

— Або зрозумієш, що не маєш майбутнього у нашому політичному відділі.

— Ти мене звільняєш?

Це таки вразило її. Як він міг дозволити їй піти, особливо посеред виборчої кампанії?

— Ні, я просто зараз переводжу тебе в матеріали для жінок. Чесно кажучи, я не думаю, що ти виробила судження для наших політичних колонок, ще ні, може, за кілька...

Вона просто налетіла на нього.

— Хто намовив тебе, Ґреве?

— Що ти в дідька маєш на увазі?

— Тобі зазвичай важко визначитися, що вдягти — плавки чи боксерки. Рішення звільнити мене через цю статтю належить комусь іншому, еге ж?

— Я не звільняю тебе! Тебе переводять...

Він почав втрачати свій старанно підтримуваний контроль над собою. Колір його обличчя був таким, ніби Престон затамував подих.

— Ти мене не звільняєш?

— Ні!

— Тоді я йду сама.

Його щоки стали ніби ті вишні. Йому треба залишити її в «Кроніклі», принаймні на певний час. Це єдиний спосіб контролювати її. Але ж що в дідька йому робити? Він вичавив посмішку і широко розвів долоні у спробі імітувати щедрий жест.

— Послухай, Меті, не будемо квапитися. Ти тут серед друзів.

Її ніздрі роздулися від презирства.

— Я хочу, щоб ти отримала ширший досвід у газеті. У тебе є талант, не заперечую, навіть якщо я й думаю, ніби ти ще не пристосувалася до політичного боку справи. Ми хочемо залишити тебе в нас, тож подумай на вихідних, у якому відділі газети ти б хотіла працювати.

Він побачив її очі — й зрозумів, що це не спрацює.

— Але якщо справді відчуваєш, що треба йти, не йди поспіхом. Розберися у тому, що хочеш робити, дай мені знати, ми спробуємо підтримати тебе і дамо шестимісячну зарплатню, щоб допомогти тобі на твоєму шляху. Я не хочу ніяких ображених почуттів. Подумай над цим.